Я про нову працівницю і не дізналася би, якби вона не прилаштувала за склом свого віконечка табличку: "Мене звати пані Ольга, і я тут працюватиму по понеділках, середах і суботах. Звертайтеся в разі необхідності!"
Під старанно виведеними літерами пані Ольга намалювала різнокольорову квіточку і наліпила жовтенький смайлик. Я аж спинилася. До цього в будинку ніхто консьєржів не бачив. Хоча вони були. Сиділи в комірчині і крізь шпаринку в заштореному вікні спостерігали нашу метушню. А на вікні висіла табличка: не турбувати з 00:00 і до шостої ранку — йде прибирання поверхів.
Особливо прибраних поверхів не було. Зате проблема кодового замка, якщо раптом хтось забував або губив ключі, стояла в будинку гостро.
Пані Ольга відчиняла двері цілодобово. Допомагала, якщо бачила, що хтось іде з пакунками чи дитячим візочком. Досить швидко з усіма познайомилася.
А потім почав змінюватися простір у холі будинку. Раніше тут було чисто, але по-казьонному. Ми пробігали від дверей до ліфта, не особливо заморочуючись інтер'єром.
Спочатку з'явився диван. Не пошарпаний, а хороший. Потім поличка з книжками. Потім — кулер із водою й паперовими стаканчиками. На кулері я зламалася — і пішла розмовляти з пані Ольгою.
Я знала про всі витрати будинкового ОСББ — директорка справно вивішувала звіти. Там не було дивана, кулера й поличок із книжками.
— Так це ж мешканці відгукуються! — розповідає. — Ми розмовляємо, і з'являються різні ідеї. Бо не у всіх вистачає часу і сил на хороші справи.
— А ви живете в нашому будинку? — питаю.
— Ні. Їжджу з лівого берега. В своєму будинку я красоту вже навела, — усміхається.
І я пішла купувати горщики для квітів. Бо в пані Ольги на маленькому столику в комірчині тісняться купа вазонових відростків — калачиків. Якраз у морози квіти і зацвітуть.
1 
1
Коментарі
2