Ексклюзиви
Понеділок, 08 жовтня 2018 17:23
Зоя Казанжи
Зоя Казанжи
Журналістка, медіа-тренер, письменниця

Хочу зустріти їх завтра

Їли морозиво й реготали. Щиро так, по-молодому. Я спочатку почула лише сміх. Поставила своє авто на паркінг і скоротила шлях — майже через кущі. Там, у нас, під будинком, буйна рослинність і лавки. Вдень бігають діти, а їхні мами теревенять про все на світі. Молодь на ті лавочки приходить, як смеркне.

На лавці сиділи він і вона. Мабуть, їм добре за 70. Вона — звичайна бабуся. В строкатій хустці, пов'язаній навколо голови. Він у блакитній сорочці з вишивкою хрестиком на кишеньці зверху.

Він їй щось розповідав. Вона сміялася. Обоє їли морозиво у вафельних стаканчиках.

Від побаченого я аж зупинилася і привіталася.

— Дід мене веселить, розповідає свої байки, — продовжувала усміхатися жінка. І, трохи засоромившись, закихкотіла, прикриваючи рот долонею.

Дід тут же заперечив:

— Та ніякі це не байки, а чиста-чистісінька правда! Я їй про цілину розповідаю, як поїхав грошей заробити. Але не зовсім у мене це вийшло. Довелося на зворотньому шляху влаштовувати концерти на перонах, щоб грошей назбирати. Один раз навіть до відділку міліції потрапив. Але я гарно грав на гармошці. Пограв там трохи, мене нагодували й посадили на потяг аж до дому.

І вони разом розсміялися.

Я пішла. Так і не зрозуміла, ким вони одне одному доводяться. Схожі на тих, які зустрілися не так давно.

А зараз пишу про них і не перестаю усміхатися. Хотіла би завтра їх знову зустріти. На лавці, біля дому. Нехай їдять своє морозиво. І сміються.

Зараз ви читаєте новину «Хочу зустріти їх завтра». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода