У літаку пасажирів нагодували, запропонували напої і притушили світло. Чоловік у кріслі поруч читав, намагався дивитися фільм. Тяжко зітхав. Щоб заповнити декларацію, попросив ручку. Розговорилися.
Він уперше летів через океан до сина. За 10 років той додому приїжджав тричі. Далеко летіти, дорого. Добре, що телефоном зараз можна балакати хоч щодня. А потім повідомив, що одружився. Батьки зажурилися — ні весілля, ні батьківського благословення. І все б нічого. Та батьків із райцентру поблизу Києва приголомшила наречена.
— Темненька вона, — каже чоловік, ніяковіючи. — Негритяночка.
— А, темношкіра, — я розумію нарешті. — На початку 1990-х писала дипломну про темношкірих в Одесі. Наслухалася і про трагедії, і про щастя. Ваш син, певне, вибрав ту, яку покохав.
— Мати кілька днів плакала. А потім каже, що та дівчина теж чиясь донька. А якби нашого сина так не хотіли? Жінка моя змирилася. Уже телефоном щебечуть, син перекладає. Він найменший. Думали, біля нього старітимемо. Та навряд чи повернеться. Робота там добра, хату купили. У кредит, але там у всіх у кредиті.
І чоловік ще довго розповідає про свого хлопчика. Син запрошував до себе. Та в матері хворе серце. Все відкладали. Тепер от батько летить сам. Знайомитися.
— Я ж не знаю англійської, — переживає. — Як ми будемо балакати? Син піде на роботу, а я сидітиму в хаті як німий. Вона українською вітається, про справи питає, але то ж не те.
Заспокоюю. Кажу, що світ змінився. Те, що 20 років тому було незвичним, тепер увійшло в наше життя. Як наш політ над океаном. Я — до доньки, а він — до сина.
Отримали багаж і виходили майже разом. До нього кинулася висока пара — білий чоловік і темношкіра жінка. Обіймалися. Він їм щось сказав і повернувся у мій бік. Утрьох заусміхалися.
Подумала, що якось він порозуміється з невісткою і без англійської мови.
1 
1
Коментарі