– Відколи відкрив для себе мистецтво, моя камера стала справжньою тюрмою, – каже в'язень-довічник із екрана. В картині братів Тавіані "Цезар має померти" знялися реальні італійські зеки.
В'язням однієї римської тюрми запропонували поставити Шекспіра. Репетирували в камерах, тюремних коридорах, у вузькому дворику для прогулянок під заґратованим небом. Дорослі, м'язисті, череваті чоловіки спочатку по-дитячому кривляються. Але прочитуючи раз по раз текст трагедії про вбивство Цезаря, переймаються. Посеред ночі будять один одного повторити роль. Виконавець ролі Брута, який мусить убити свого друга Цезаря, раптом вивертає разом зі слізьми власну історію. Про товариша, який став стукачем.
Мати з донькою – дві жінки, які шукають щастя
У ту мить згадую, як сам пережив щось подібне в театрі. Років п'ять тому потрапив на виставу за п'єсою англійки Шейли Ділені. Вона допомогла мені розпрощатися з мовчазним хлопчиком усередині, який забивався в куток кімнати, спостерігаючи за сварками батьків. У "Смакові меду" дівчину виганяє з дому новий мамин залицяльник. Аж рука потягнулася її захистити. Адже колись і мене маленького вишвирював із кімнати, як шкодливого кота, мамин гандболіст. У фіналі сварки вщухають. Героїні починають розуміти одна одну. Але вже не як мати з донькою, а як дві жінки, які шукають щастя. Тоді вперше подумав про свою матір не лише з позицій вимогливого сина, а й як про жінку.
З останнього ряду покотилася пивна пляшка і загальмувала об мою ногу. Від несподіваного дотику повертаюся зі своїх спогадів до шекспірівських діалогів на екрані. Саму виставу в'язнів у фільмі так і не показали, тільки репетиції. З кінозалу виходжу з бажанням продовжити.
– Шекспіра по Києву багато. Вибирайте, – каже жінка із заґратованого віконечка театральної каси.
3 
1
Коментарі
2