Лис Микита

– Не найдется пары тысяч на водку? – бородатий чолов'яга смикає мене за рукав біля "Макдональдза" в центрі Мінська.

– Та иносранец, че, не слышал? Он не по-нашему гутарил, – каже йому такий же пошарпаний мужичок.

Бородатий продовжує клянчити на випивку вже ламаною польською:

– Проше тисьонци.

Відповідаю, що розумію російську, але не маю рублів. Настирні жебраки йдуть за мною до "Обміну валют". Бородатий просить подивитися 20 гривень.

– О, хохляцкие бабки, – крутить купюру в руках.

– Красивые, на евро похожи. А это кто? Иван Франко? Он же "Лиса Микиту" написал. Любимая книга в детстве была.

Залишаю двадцятку йому – аби не стояти в черзі.

Розмовляю з президентом Центру дослідження літератури для дітей та юнацтва Уляною Баран. Вона бідкається, що сучасні школярі не цікавляться книжками. Але хвалить нову шкільну програму з літератури.

– Ввели Галину Малик, Лесю Воронину, Зірку Мензатюк. Цих авторів почнуть вивчати з п'ятого класу. Їхні книжки правильно розставили на кожен вік у відповідності до психології учнів. Є шанс, що після того діти захочуть читати далі. Але ж мають стільки занять. Ще й кожна мама намагається дитину записати і на танці, і на спорт. Якщо п'ятикласник прочитає три книжки поза програмою, то треба казати, який він молодець.

У моєї племінниці Злати – танці й співи. Від занять на фортепіано і художньою гімнастикою довелося відмовитися. Приходжу в гості. На мене не звертає уваги, втупилась у планшет. Відпочиває, одягаючи віртуальну красуню за останнім писком моди.

– Книжок не читає, – скаржиться її мати. – Вчора вмовила 10 сторінок Марка Твена подужати. Тепер доведеться їй за це бейсболку купувати за 250 гривень.

Порадив Златиній мамі "Стильну книжку для панянки". На Львівському форумі видавців її представляла дизайнерка Оксана Караванська. Книжка вдвічі дешевша за бейсболку.

×