Про Шкляра не чула

Мені зателефонували з бібліотеки. Просять повернути книжку.

Два місяці тому в районній бібліотеці в око впала знайома зелена палітурка. Вперше тримав таку в руках у армії. Перед нічним нарядом попросив щось як у Сенкевича - історичне, не занудне, з колоритом і екшеном. Відірвавшись від шпиць, бібліотекарка дала "Христос приземлився в Городні" білоруського класика Володимира Короткевича - про Велике Князівство Литовське. Незабаром був дембель. Тож я занурився в Короткевича, як мої салаги в ночви з картоплею.

Останній день служби, треба підписувати обхідний листок про здачу зброї, протигазу, ну, і книжок. Заходжу, бібліотекарка в глибині між полицями протирає пилюку. Миттєво цуплю свій формуляр. Вітаюся, кладу обхідний на стіл. Бібліотекарка довго перебирає картотеку. Мило усміхаюся: боргів не маю, а де дівся формуляр - не знаю. Підписала за гарні очі.

Та книжка як прийшла, так і пішла. Хтось не повернув, узявши почитати після моїх захопливих рекомендацій.

Занурився в Короткевича, як мої салаги в ночви з картоплею

І от через 10 років точно такий томик Короткевича беру в районній бібліотеці на абонемент. Вирішую знову не повертати. Колись так уже робив із "В окопах Сталинграда" Віктора Некрасова. Приніс взамін модного тоді Коельо. Цього разу дуже мені не сподобався "Чорний ворон" Василя Шкляра. Нагадав патріотичні твори про піонерів-підпільників і фашистів-шкуродерів для читачів середнього шкільного віку. Тільки замість "фріців" - "кацап'юги", "кацапидли", "кацапчуки".

Стою перед бібліотекаркою й виправдовуюся, що забув Короткевича на курорті.

- Візьміть от Василя Шкляра, - кажу, - лауреат Шевченківської премії цьогорічний.

- Не чула про такого, - каже суворо бібліотекарка.

Але відкриває першу сторінку, читає підтвердження моїх слів. І різким рухом викреслює мій борг із формуляру. Книжка летить у шухляду.