Ненужные книги

– Да Боже упаси! Такая книга никогда в руки детям не должна попасть, – обурюється на всю Україну директор школи Любов Василенко з міста Ровеньки на Луганщині. У неї в руках поетична збірка Сергія Жадана "Ефіопія". На камеру телевізійників жінка з нудною огидою читає вірш "Хороші молоді поети": "Вранці я ригав, випльовуючи в світову порожнечу рештки бренді. А він отримав розлад шлунка після усього свого кефіру і наклав повні штани на очах своєї дівчини".

Так педагог вимагала прибрати зі шкільних бібліотек сучасну українську літературу – через нецензурщину. Міністр освіти Дмитро Табачник бере ширше. Назвав україно­мовні підручники – книжками на "ненужном языке". Мовляв, у деяких школах їх навіть не розпаковують.

А ты знаешь, что все эти ваши поэты в тюрьме сидели?

Зізнаюсь, і сам у школі ловив ґав на уроках української літератури. Силою не будеш милою. Так і тут не йшли до рук обов'язкові Хвильовий, Підмогильний і все це "розстріляне відродження". Обтісуватися почав уже після армії, коли в театрі сміявся від "Приличнее быть изнасилованной, нежели украинизированной" із Миколи Куліша. Зараз зачитуюсь романом "Місто" Валер'яна Підмогильного, згадую слова моєї вчительки: "А нам у школі за СРСР така класна відверта література і не снилась".

На один із матчів Євро заїхав я до Харкова. Гостював у давньої знайомої. Колись здружилися через любов до літератури. Відрази до українських книжок Оля не мала. Її в школі ніхто не змушував їх читати. Тоді в Харкові можна було легко відмовитися від української.

За вранішнім чаєм Олин батько, полковник СБУ, каже:

– А ты знаешь, что все эти ваши поэты в тюрьме сидели? – і киває на вікно, за яким видно зелені стіни "Холодної гори". У 1930-х у цій в'язниці закатували не одного українського літератора.

Підмогильного, якого привіз на презент, я так і не вийняв із сумки.

×