Ексклюзиви
Субота, 08 листопада 2014 14:10
Іван Столярчук
Іван Столярчук
Іван Столярчук

Мамині матюки

– А что, в Киеве есть нормальные кинотеатры? – уточнює викладачка німецької мови.

Переповідаю домашнє завдання – розповісти про приємні кіновраження. Через слово спотикаючись, згадую, як ходив із товаришем у "Жовтень" на екранізацію "­Фауста" росіянина Олександра Сокурова. Від моєї німецької викладачка не в захваті. А от місце, де можна подивитися "інше кіно", її зацікавило. Вона – харків'янка. Далі вже російською просить розповісти, де у столиці "интеллигентному человеку культурный голод утолить".

Пояснюю їй особливості "Жовтня". Що з п'яти залів кінотеатру половина – це затишні комірчини з канапами. А стіна в одному з них – звичайна штора.

"Жовтень" мама називала типовою подільською комуналкою. Водив її недавно сюди, бо хотіла пересвідчитися, що українське кіно існує. Мама виросла біля "Жовтня" на Подолі. Любить згадувати, як її там "палили".

– У школу на перший урок не іду, а біжу в кіно за 10 копійок. Але посеред сеансу світло вмикають, бо наш учитель географії знає, де прогульників шукати.

Те саме робили в 1980-х, коли мама працювала в Річфлоті, а Андропов боровся з прогульниками. У розпал робочого дня до кінотеатрів засилали рейди дружинників.

– Нема вже того Подолу. Козли, школу мою зруйнували. Річфлот на брухт продали, – часто зітхає мама. Але що вона знає такі слова, якими прокоментувала новину про підпал "Жовтня", я навіть не припускав.

– На Майдан ходити не було здоров'я. А от на мітинг проти знищення кінотеатру піду. Де збирається народ? – запитує. – Біля Київради? Це та, що біля ЦУМу?

– Так, – відповідаю. Але, що ЦУМу також немає, мовчу. Не хочу ще раз почути матюки від мами.

Зараз ви читаєте новину «Мамині матюки». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода