Ексклюзиви
Субота, 20 вересня 2014 12:20
Іван Столярчук
Іван Столярчук
Іван Столярчук

Голос Баніоніса

Коли він помер, я зрозумів, що ніколи не чув його справжнього голосу. Хоча литовського актора Донатаса Баніоніса знаю все життя. Стало сумно. Піввечора проводжу в інтернеті в пошуках інтерв'ю майстра рідною мовою. Бо мрія зустріти Баніоніса на середньовічній вуличці Вільнюса, випити каву, почути якусь життєву мудрість вже не збудеться.

В радянському кіно через сильний акцент харизматичного литовця дублювали московські актори. Хоча зізнавалися, що тільки Баніоніс міг бути з голими руками справжнім героєм на екрані. Як і переконливим коханцем без ідеальної тілобудови. А Джордж Клуні називав акторську техніку Баніоніса однією з головних своїх кіношкіл.

– Дивитися дубльовані фільми – те саме, що витріщатися на порнографію. Бо насолоджуєшся лише тілом артиста, – пишу своїй польській подрузі у Вроцлав. Намагаюся пояснити Ганці, чому витратив стільки часу на пошук живого голосу Баніоніса. – Українця Броніслава Брондукова через акцент росіяни теж переозвучували, – додаю.

– Що, і в "Зеленому фургоні" не його голос? – перепитує Ганка.

Однаково любимо цю роль молодшого міліціонера Миколи Грищенка, який видає конфіскований самогон "у временне пользованіє". Фільм про післяреволюційну Одесу знімали на замовлення Центрального телебачення. В Москві хотіли, щоб усі герої картини розмовляли на общепонятном русском языке. Брондуков наполіг, аби його Микола Грищенко говорив такою українською, якою розмовляє вся Одеська область.

– Одеса має свій український голос, – малює смайлик Ганка. – Шкода, що про Донецьк подібного фільму не зняли, – додає вже з рисочкою, перевернутою у сумний бік.

Зараз ви читаєте новину «Голос Баніоніса». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода