В час СРСР демографічна політика відносно українців здійснювалася за принципом, відомим із фольклорного гасла: "Жий москаль на Україні, а хохол - на Сахаліні".

Згідно тодішньої радянської статистики, в Донецькій області 1926 року проживало 64,1% українців і лише 26,1% росіян. Решту становили представники інших народів. Але через 13 років росіяни склали вже 31%, натомість українці -  59%. Куди вони поділися? Іх або розстріляли, або виморили голодом, або відправили в різні гулаги.

"Члени Комуністичної партії України почали деукраїнізуватися і навіть перестали розмовляти української мовою", - Павло Постишев.

З 1926 до 1989 року російське населення України збільшилося з 2 677 166 до 11 355 582 осіб, тобто в 4,2 рази. А українське - тільки з 23 218 860 осіб до 37 419 053, тобто лише у 1,6 разу - і це після усіх возз'єднань її земель. До цих наслідків, зрозуміло, призвів не лише геноцид, а й лінгвоцид і всілякі інші способи залякування та пропаганди, зокрема у сусловсько-брєжневські часи.

Не вина теперішніх росіян, які опинилися на українських землях. Просто вони мають розуміти, що живуть уже в незалежній Україні і повинні володіти її державною мовою.

Про характер національної політики московської більшовицької імперії свідчить і ставлення Леніна, а згодом і Сталіна, до українських комуністів. До 1933 року українці становили третину від загальної кількості членів більшовицької Комуністичної партії. У 1933 році проводять чергову чистку серед українських комуністів. Як наслідок - ще 27 000 осіб позбавляють партквитка. Це призвело до того, що на керівних посадах в УРСР українців майже не лишилося.

Через 2 роки партійний діяч Постишев зізнався, що "члени Комуністичної партії України почали деукраїнізуватися і навіть перестали розмовляти української мовою".

Цікаво й те, що вперше українцеві дозволили посісти посаду Першого секретаря ЦК Компартії України аж 1953-го. Багато їх у владі й зараз, але до того року Україною керували тільки "дети разних народов".

×