Звичай обходити двори односельців із Кустом (кущем) — убраною із ніг до голови в зелень дівчиною — нині зберігся лише одному селі — Сварицевичах, що за 28 км від райцентру Дубровиця на Рівненщині та за 40 км від кордону із Білоруссю.

— У нас на Троїцю десь так по обіді збираються дівчата чи жонки в хату, да вбираєм вже за Куста дівчинку чи дівку, — розповідає Ольга Чудинович, 69 років. — Старих не брали. Вже ми вив"язуєм її лєнтию, кругом голля втикаємо, віночка на голову. А віночка робимо вєликого з кльону, лепехи і квіток туди настиркуєм. І вже того Куста від хати до хати з піснями водимо.

У гурті із Кустом має бути непарна кількість дівчат — три, п"ять або сім. Узявшись попід-руки, вони з піснями йдуть через все село. Посередині — замаєний зеленню Куст.

— Ой попоходили колис! — згадує 50-річна Галина Базилевич. — І так ждеш свята! Повстаєм рано, стараємса, робімо собі віночки, збіраєм кумпанію, щоб же ж було з ким ходити. А той бере, той не бере. Плачеш, голосиш, коби взяли. Матері посилаєш: "Мамочко, іди попроси дівок, шоб і мене взяли!".

Побачивши гурт, господині запрошували всіх до себе. На подвір"ї перед хатою Куст вклонявся господарям до землі, а дівчата починали співати:

Ой ми були у великому лісі,

Нарядили Куста із зеленого кльону.

Ваша хата стоїть при дорозі,

Нарядили Куста з білої берьози.

Вийди, господине, із покою нового,

Винеси Кусту хоч пувзолотого.

— Ну це так, як заходять в хату, величають хазяїна, хазяйку, — продовжує розповідь про Куста Валентина Черниш, 31 рік. — Да так і хлібину, і рушник вишитий, хазяйка стрічає, заходять гості в хату да співають:

Ой а та пані по покою ходила,

Свого паниченька за рученьку да й водила.

Ой в цій хаті да хазяїн хороший,

Як нема горілки, нехай винесе гроші.

Гурт обдаровують грошима, яйцями, цукерками, пиріжками й млинцями, які спеціально готують до цього дня. Господині бажають "ці святки відсвяткувати та за рік знов Куста збирати". У тих, кого відвідав Куст, має все добре вестися в хазяйстві.

— І нашії бабки, матери розповідали, шо йшли до панів, до попів, до всіх ішли — і до багатих, і до бідних. Багати будут дарити, а бідни благословити. І благословення те тоже добре. А тоди, як кончать Куста водити, йшли у жито, розбиралися, і качалися по полю, — згадує Ніна Кузло, 70 років.

Робили це, аби забезпечити гарний урожай. Вірування в Куста пов"язані із культом померлих, які о цій порі нібито з"являються на землі й тимчасово перебувають у трійчаній зелені. Кустове клечання зберігають у хаті. Ним миють голову, якщо болить, полощуть горло від ангіни й використовують як оберіг од мишей. Його кладуть під голову покійникові.

Закінчувався обряд водіння Куста загальним застіллям із піснями про кохання, жіноче щастя й удовину долю.

Ще донедавна у Сварицевичах на Трійцю ходило 10–20 гуртів із Кустом. Уранці — дитячий, по обіді — дівочий та дорослих жінок.

— Боже, колис Куст на Кусту! Куст з однієї хати виходить, а ті заходять. Ми віходимо, а ті чекають зайти. А зараз вже так не ходять — чи люди побагатшали, чи що? Да вже зараз в нас нема, шоб ходили з хати в хату, ніє. Отак-о ми, старши жонки, до родних зайдемо, до голови сільради. Якщо гости приїдуть, то ми їм поспіваємо, — говорить Галина Базилевич.

До Сварицевичів подивитися на водіння Куста щороку приїжджають із Польщі, Бельгії, Німеччини, США. У Франції нещодавно вийшов диск із записами кустових пісень. Місцевих жінок часто запрошують на етнофестивалі за кордон.

Куста водили на всій Пінщині

У дохристиянські  часи Куста вшановували як живе божество зелені та рослинності. Його погляду боялися, тому обличчя рядженої дівчини закривали великими вінками  з клену, квітів і трав. Обряд із Кустом, який розмежовував весну й літо, ще у ХІХ ст. зберігся лише на Пінщині — колишньому Турово-Пінському князівстві за Київської Русі. Після Першої світової війни цей край опинився під Польщею. Хоч пінчуки розмовляють говірками західнополіського діалекту української мови, 1939 року, коли Польща розпалася, до України відійшла лише північна частина Пінщини. Тепер це Зарічнянський, Дубровицький райони Рівненської області та Любешівський Волинської. Північну Пінщину сталінські географи "прирізали" до Білорусі — теперішні Івановський, Пінський та Столинський райони Брестської області. По селах там люди досі розмовляють українськими говірками.
Про водіння Куста на Трійцю на історичній Пінщині по обидва боки кордону нині пам"ятають лише старші люди. За винятком Сварицевичів.

×