"Великдень — буольше свято од Троїці і Роздва. Це Сус Христос, значить, воскрес, і земля воскресла, — розповідає 77-річна Ольга Степуренко із села Гульськ Новоград-Волинського району на Житомирщині.
— І це ж уся родня з"їжжаєтьса: і діти, і внуки з города, і брати з сестрами, — додає її сусідка Надія Зірка, 81рік. — Бо це таке свято, шо треба усієм бути вмієсті.
Напередодні, до Чистого четверга, у хаті слід усе перемити і поприбирати.
— На Чистий четвер всі миютьса вранці, — каже 57-річна Антоніна Куліш із сусіднього села Сусли. — Раненько встають до сонца, обмєтують кругом хати, а смєттє спалюють. На дворє кладуть огонь. На том огні із сміттям всі неприятності наші горять. І стрічають господа Бога з нієба — бо Бог із нієба сходить в Чистий четвер.
На Житомирщині паску — великодній хліб — печуть напередодні свята у Красну суботу. Роблять це при повному мовчанні, заборонено ходити й грюкати дверима. Бо тоді паска може не піднятися — "запасти". А це поганий знак. Якщо паска високо піднімається й "легка", вірили — рік буде легким і вдалим. Якщо паска "сміється" — тріскається збоку — рік для родини буде веселим і щасливим. Поки паска в печі, господиня намагалася швиденько посадити грядку цибулі. Нібито тоді вона гарно вродить, буде сухою й довго зберігатиметься.
Яскраво розфарбовані курячі яйця за дохристиянських часів були символом зародження життя й весняного оновлення природи. Ними обмінювалися при христосуванні, дівчата дарували залицяльникам, діти грали в "дзьобанки" й "катанки".
— Коліс ще моя мати як яйця писала, то отако воском заліплювала і в разні краски пускала, — згадує Надія Зірка. — А я вже так не вмію. Зараз оно наклієйкі всякі є, люди в красці яйця фарбують. Ми яйця красимо все буольше в цибульнику — за руки не береться й таке красіве наче виходіть.
На дворє кладуть огонь. На том огні із сміттям всі неприятності наші горять
Давніше ж для приготування крашанок використовували природні барвники: шишки вільхи надавали темно-коричневого кольору, звіробою — жовтого, березового листя — зеленого.
— На Всюношну йдем до церкви, — продовжує Ольга Степуренко. — Святимо паску, стегно, сало, ковбасу, масло й крашанки — мо" з десяток. Зараз я бачила й пляшку водкі святять або вина. Але батюшка каже, шо не можна, гріх. Ножа обов"язково треба посвятити, бо їм будуть паску святу різать.
Освяченого ножа тримають як оберіг від відьом або для замовляння пристріту. До великоднього кошика кладуть також сіль, яку застосовують від нечистої сили. У рушник, яким накривають свячене, загортають хвору дитину, втираються при зуроченні.
— А як усє посвятять, то вєльми з церкви бєглі бєгом, шоб пєршому добєгти до хати, да вже хутчій сідать єсті. А чого? Шоб сідали рої в уллі, — згадує Галина Теслюк, 69 років, із села Возлякове Овруцького району на Житомирщині.
По поверненні з церкви всі мають вмитися водою, до якої кладуть свячене "червоне яєчко" — щоб бути здоровим і красивим. Свячене яйце ділять порівну на всіх і розговляються. Потім куштують освяченої паски й приступають до святкового сніданку.
Шкаралупки посвячених крашанок закидають на дахи хат, щоб усе велося в господарстві. Ними також підкурюють хворих, лікують худобу, закопують на полі й у городі, щоб вберегти врожай від шкідників. Якщо посвячену крашанку кинути в полум"я, нібито можна загасити пожежу. Крашанками гладили корову, щоб вона була здоровою й давала багато молока.
У Великодню ніч можна проспати своє щастя
Із вечора Страсного четверга душі померлих приходять на землю й перебувають тут протягом двох тижнів. А хто вмер на Великдень, його душа потрапить прямо до раю.
До Пасхи по ночах бешкетує нечиста сила, галабурдять відьми, ворожки, планетники й мольфари. Щоб уберегтися від них, у Страсну суботу коло церкви розкладають вогонь. Колись кожна родина в селі виділяла на таке багаття дрова. На громадському вогнищі спалювали також старі колеса, зношене взуття, непотрібні речі. Нині здебільшого використовують автомобільні скати.
— Старі люди казали, що тої ночі Бог роздає щастя, а хто спить, той його проспить, — згадує Інна Радзівіло, 35 років, із села Кутківці під Тернополем. — А ще спати в Великодню ніч нікому не можна, бо духи мерців ходять по землі і можуть забрати сплячих з собою.
Із п"ятниці церковний дзвін мовчав. Злих духів відганяють шумом саморобних тріскачок, стукал, калатал і клепал. Із цим пов"язано прислів"я: "Піп у дзвін, а чорт у клепало". З першим ударом дзвону, що сповіщав про воскресіння Ісуса Христа, нечиста сила розбігалася.
— У четвер пуосля Великодня випадає Навський Великдень, — розповідає 68-річна Галина Теслюк із села Городище Черняхівського району на Житомирщині. — Увечері роблять вечерю. А на тій вечері вже і ковбаса, і катлєта, все, все, все. Три крашанки й паска на столі для них обязатільно. Це ж мертві приходять на Навський Великдень увечери. Це вечеря для мертвих.
"Навський Великдень" — це Пасха мерців. Слово "навь" — давньослов"янською означало мрець, покійник. За дохристиянських часів вважали, що у Великодні свята межа між "цим" світом живих і "тим" світом мертвих зникає й увесь рід разом святкує відродження природи.
2 
35413
Коментарі
1