— Купала справляють у ніч із 6 на 7 липня — перед днем Івана Хрестителя, тому й кажуть на нього Івана Купала, — розповідає 70-річна Олена Юрчук із села Горошків Тетіївського району на Київщині.
Купальської ночі дівчата та хлопці стрибали через велике вогнище, яке розкладали біля купальського дерева.
— За моєї молодості справляли Купала в нашому селі на гулицях — це у нас не вулицю так називають, а місце, де на гульню молодьож збирається. На кожному кутку ставили зрубану вербу — її називають купайло. Мали теє зробити хлопці, а дівчата — прикрасити купайло. Підуть удень на поле, назбирають квіток — мак, сокирки, васильки, ромашки. Цілий день їх тримали у льоху, шоб не пов'янули, а ввечері крутили з них вінки й букетики на довгих нитках і чіпляли на ту вербу. І скрізь-скрізь рожу натикають. І старається гулиця перед гулицею, у кого пишніше да краще теє купайло буде. Поряд ставили ще й "будякове купайло" із кропиви, колючого бур'яну, реп'яхів усяких. Воно наче оберіг, бо купальська ніч — вона ж до усяких чарів. Ну а дівчата з хлопців сміються і співають:
Наше купайло будякове,
Погнали хлопці свині в поле.
Ідіть дівчата дивитися,
Як будуть хлопці казитися.
У багатьох селах дотепер є своя традиція прикрашання купальського дерева. У Процеві, поблизу Борисполя під Києвом, на перехрестях доріг ставлять Головатого Івана — 5-метрову тичку з обвитим зіллям колесом нагорі.
У сусідньому Ревному Купайлого Івана роблять із уквітчаного хреста, біля якого ставлять пару чобіт, а зверху настромляють головку капусти або соняшника. У селах на півночі Житомирщини на Івана Купала ставлять хвойку — вбрану вінками ялину або сосну.
— На Івана ставілі з хвойки хрест високий такий. Начієпляєм, начієпляєм на нього вєнков із цвєтов, накрутім свєчєк з берести, пудпалєм їх і туда позастиркуєм, — згадувала 2003-го тоді 84-річна Ольга Сичевська із села Червоносілка на Овруччині. — Цюю хвойку називалі "баба вєдьма". Пуд хвойкою клалі вогонь — назбєрають із усьога сєла і пазносять старих пастолів, з лика зроблєних, накладуть і запалять. І вано так гарно гаріть. Ну маладиє стрибають і спєвають:
Баба-вєдьма на дуб лєзла,
З дуба впала, зєллє копала
Да нашим хлопцам давала.
І шо ти думаєш? Тиє вєдьми, на яких казалі, шо вани людям усякеє зло роблять, обязатєльно прідуть да тога купальськаго вагню — їх туда нємов хто тягнє.
Купальської ночі відьми нібито стають особливо небезпечними. Перекидаються на жаб, кішок, колесо або копицю сіна і можуть будь-кого перелякати до смерті, відібрати молоко у корови і здоров'я у людини.
Ольга Сичевська розповідала, що в ніч на Купала всім треба було обов'язково скупатися в річці, бо купальська вода змиває всі хвороби та гріхи з людини. Тому пильнували: хто купальської ночі не купається, та і є відьма. Таку обливали водою. Це надовго позбавляло її здатності шкодити людям і худобі.
— А на самого Івана Купала, вдень, в нас ніхто не купається, бояться купатися, бо, кажуть, обязатільно хтось утопиться. У нас біля села тече річечка Молочна, притока Росі. Ми туди несемо чучело Купала й топимо його там, — говорить Олена Юрчук. — Робимо такую ляльку, як людину: на хрестовину напинаємо, одіваємо на неї плахту, сорочку, намисто й біля греблі топимо. А вербу купальську всі сильно хотять розламати. Кидаються на неї на конець празника і цю гілочку, яку виламав, кожний несе на город і на огірки кладе. Це шоб вони не посохли і гарно в'язалися.
Холера боїться іванівського полину
— На Вєдьмарське Купало, кажуть, усякеє зєллє трєба збірать до сход сонца, бо вано всєнькеє помачне ад усякаї хвароби.У нас у сєлє купальскаї ночі дак всє як адін рабілі з палину, з чарнобильніку таке пєрєвєсло і підперезувалі сєбя замість пояса, — говорила Ольга Сичевська.
— Цеє так рабілі і стариє, і малиє, шоби халєрой нє заболєть. Разказувалі, шо халєра тая ходіть ад сєла да сєла. Шо вана паказуєтса людям жєншиной і має двє дочкі. Вани, казалі, єй памагають людей маріть. А полину вани баятса. Палин усяку нєчість адганяє.
Холера, за народними переказами, з'являється перед людьми у вигляді гарної на вроду, повновидої немолодої жінки. Вбрана вона "по-панськи". Якщо пильно придивитися, то під довгою пишною спідницею замість ніг можна розгледіти роздвоєні копита. Холера мандрує із двома доньками тарантасом або бричкою від села до села. Отруює воду в колодязях, а дочки насилають на людей кривавий понос.
Боїться холера тільки іванівського полину та колядок і щедрівок. Якщо почує, що в селі незаймані дівчата й "чесні" вдови влітку в спеку співають колядок, розвертається і їде геть на інші села. Щоб холера знову не зайшла, треба найняти молебень на "наколядовані" гроші й поставити у церкві велику свічку перед образом Матері Божої.
В Україні вперше випадки захворювання на азійську холеру зафіксували 1830 року в Київській, Полтавській і Подільській губерніях. Протягом ХІХ ст. на півдні України — Одещині, Миколаївщині і в Криму — епідемії холери спалахували майже щороку під час літньої спеки. 1910 року на Волині й у Галичині недуга забрала життя десятків тисяч людей. За свідченням очевидців, в кожному селі щодня ховали від п'яти до восьми померлих від пошесті.
Загалом у ХІХ ст. від холери у світі померли близько двох мільйонів осіб.
Знайдені купальської ночі гроші можуть призвести до божевілля
— Кажуть, шо на Івана ноччу клади пересушуютса. Вани виходять із зємлі і гарять вогнем так яскрава-яскрава, — розказувала Ольга Сичевська. — А токі, шоб той клад пабачіть, нада знать, дє цвєте папоротнік. Іще баба мая мєні разказувала, як на Купала цвєтє папоротнік. Кажуть, шо то токі у 12 часов ночі і токі на адну мінуту. Той, хто тую квєтку зорве, єму усьо будє аткриватса: замкі, двєри, усє тайни, под земльою клади і про шо худоба гаворіть.
Сховані в землі, печері або стіні будинку скарби, вважали, були закляті їхніми власниками. Тому "нечисті": їх охороняє зла сила — спеціальні демони, кладенець або скарбник. Таких обирає поміж себе нечисть купальської ночі.
Скарби відкриваються тільки тому, хто знає магічні засоби й замовляння. Щоби скарб давався в руки, казали, що треба мати при собі кутній зуб покійника і квітку папороті або розрив-трави, зірвані на Івана Купала. Аби дістати цвіт папороті, опівночі її кущ потрібно задкуючи обійти тричі зі страсною свічкою, херувимським ладаном і торішньою дарниковою проскуркою. На тому місці, де купальської ночі засвітився скарб або загорілася в лісі свічка, слід покласти окраєць хліба, тричі перехреститися й проказати:
Во ім'я Отця і Сина,
Мої гроші, твоя судина.
Тільки після цього скарб можна забирати, а скриню або посудину, в якій він був, треба залишити в землі.
Знайдені купальської ночі гроші зазвичай не приносять щастя їхньому власникові. Він або тяжко захворіє, або збожеволіє, або раптово помре. Бо ці скарби закляті бісами "на чиюсь голову". Часто прокляття падає на всю сім'ю аж до сьомого коліна. Тільки сиротам знайдений скарб дає щастя й здоров'я. Щоб отримане багатство пішло на користь, частину грошей треба віддати на церкву. Інакше скарб і щаслива доля втечуть від нового хазяїна.
1 
35413
Коментарі