Журналіста засудили до вищої міри покарання

Поета та журналіста 39-річного Василя Бобинського засудили до страти 2 січня 1938-го. Розстріляли як "ворога народу" після відбуття каторги в ГУЛАГу.

Народився та довгий час проживав у Західній Україні. Брав участь у воєнних діях 1918-1920 у складі Української Галицької армії, що приєдналася до Червоної. Після війни став співзасновником об'єднання символістів "Митуса" та редактором однойменного журналу у Львові. Влаштовували літературні зустрічі, благодійні заходи, але група швидко розпалась через тиск польського керівництва. Журнал витримав всього 4 випуски.

Переслідування з боку польської влади змусили його шукати прихильності в більшовиків. Став членом нелегальної КПЗУ та працював у комуністичній польській пресі. Став одним з організаторів групи прорадянських письменників "Горно", за що потрапив у польську в'язницю. Там написав поему "Смерть Франка", яку в УРСР пропагували як одну з найкращих.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Убили письменника, який служив в українській армії

У 1930-х, з вірою у краще майбутнє, прийняв запрошення та переїхав до СРСР. У Харкові став членом Всеукраїнської спілки пролетарських письменників, але його творчість та погляди не сподобалась владі. Вже за 4 роки його заарештували агенти НКВС. Звинуватили у співпраці з УВО та головним ідеологом українського інтегрального націоналізму Дмитром Донцовим. На суді призначили 3 роки таборів. Разом із дружиною і сином потягом вивезли на будівництво каналу Волга-Москва.

Поета розстріляють в часи Великого терору 8 січня 1938-го, одразу після відбуття покарання. Дружина зникне безвісти, а син отримає клеймо "дитини ворога народу".

×