1 березня 1765 року 15-річний Жан Дені пас худобу у горах графства Жеводан на південному сході Франції. Вітер часто здував сніг із окремих схилів і вівці могли розшукати траву. Жан був не сам. Разом із ним була молодша сестра 10-річна Жанна. Старша сестра – 18-річна Жульєна побігла на побачення до кавалера.
Жану довго не вдавалося розвести багаття на вершині гори. Коли ж полум'я розгорілося хлопець почув гортанний крик молодшої сестри. Дівчинка стояла на валуні й вдивлялася вдаль. А тепер жах виривався у неї із горла. Ще за секунду клубок із дівчачого тіла й величезного собаки, що ніби присмоктався до дитини, звалився поблизу вогню. Жан згадав, що залишив свій ніж унизу. У відчаї він покотив клубок просто в багаття. Почувся запах смаленої вовчої шерсті. Звір завив і кинувся навтьоки.
Дівчинка лежала непритомна. За вухами в неї були дві глибокі рани. На плечі – ще одна рвана. На крик прибігла Жульєна. Удвох із братом вони віднесли маленьку Жанну додому. Вона одужає за півроку й виявиться однією із небагатьох, кому пощастило вижити після нападу Жеводанського звіра – страшної вовкоподібної істоти розміром із теля. Монстр три роки тероризував графство. Не було випадку, коли вовкулака звертав увагу на худобу. Його жертвами були лише люди. Вовк уникав дорослих чоловіків. Найчастіше убивав дітей та молодих жінок. Намагався відразу відкусити голову жертви. Три роки місцевість площею у 100 квадратних кілометрів тремтіла від тваринного жаху.
А почалося все 1764 року. 1 червня молода жінка з села Лангонь пасла в лісі череду корів. Раптом ніби з-під землі на неї вискочило страховисько з довгим хвостом, витягнутою мордою і чорною смугою вздовж хребта. Кігтями воно роздерло всю одежу й намагалося дістатися голови. Згодом жінка згадувала, що кілька собак навіть не гавкнули. Нещасну врятували корови й бички. Тісною лавою з низько опущеними рогами вони посунули на вовка. Той утік.
А вже за кілька днів біля села Аба знайшли мертву дівчину. Невідоме чудовисько вигризло їй серце, печінку й кишки. До кінця літа напади почастішали. То тут, то там селяни знаходили загризених дітей-пастухів.
– Діти, – звернувся до двох братів і сестер батько Жана Дені. – Я не можу відмовитися від худоби, бо всі ми загинемо. Відтак ви мусите її пасти. Але тепер будете разом. Якщо побачите звіра, що низько припав до землі й нервово крутить хвостом – не тікайте. Так він готується до стрибка. Але ви нападайте першими. Захищайтеся, а не чекайте смерті.
Усі четверо дітей отримали довгу палицю з прикріпленим до кінця ножем. Нею вони мали відбиватися. Вогнепальної зброї не мали. Уряд боявся озброїти селян у цих диких місцинах.
Тим часом у сусідньому селі Рістор пізно увечері мати виглядала свою 12-річну доньку. Та саме гнала отару овець додому. Коли дівчинка вже з'явилася на горизонті із високої скелі на неї щось стрибнуло. Все зникло в суцільній куряві. Мати своїми криками підняла батька й братів. Усі кинулися рятувати дівчинку. Добігли за хвилину. Картина, яку вони побачили, змусила їх заціпеніти від жаху. Шкіра черепа була стягнута на обличчя, кишки випущені, а сама дівчинка – мертва.
Напади звіра стали регулярними. Коли ж біля села Рімез вовк загриз трьох дітей, терпіння уряду урвалося. Король послав до Жеводана драгунський полк. Полковник Дюамель мав чітке завдання знищити вовка. Зростала ціна за голову впольованого чудовиська. Спочатку король давав 200 ліврів, згодом – 2 тисячі, 6 тисяч і нарешті 9 тисяч – нечувана ціна за вбитого вовка.
23 листопада про страшного вовка-людоїда надрукувала першу статтю "Газет де Франс". Між тим убивства стали регулярними. 1764 рік закінчувався. У ньому звір учинив 27 нападів. Ніхто й не підозрював, що наступного року жертв буде уп'ятеро більше.
Дні минали за днями, а Дюамеду і його драгунам ніяк не вдавалося натрапити на слід вовкулаки. Той ніби знущався над ними. Обходив усі пости й засади й убивав людей безпосередньо в селах, у дворах. 36-річну Дельфіну Кутійоль знайшли на власному городі. Звір прокусив горло і випив усю кров.
Зрештою полковнику Дюамелю після довгих місяців невдач таки посміхнулося щастя. Після котроїсь із численних облав звіра обложили і загнали в невеликий гайок. Коли драгуни почали стискати коло, Дюамелю здалося, що за кущем чується глухе гарчання. Він відійшов убік і саме у звільнене місце вибіг Жеводанський звір. Кінна гонитва не принесла успіху. Вовк легко вистрибнув на високу скелю, перед якою спинилися коні із вершниками й зник в ущелинах.
Селяни знали – коли з церков і монастирів чувся жалобний дзвін, значить Жеводанський звір знайшов собі чергову жертву. Усі молитви до Бога завершувалися проханням позбавити край від чудовиська.
Однак у цій війні були й свої герої. 18 лютого 1765 року "Газет де Франс" надрукувала статтю про хлопця Портфе. Героїчний підліток пас худобу разом із чотирма хлопцями та двома дівчатками, коли уздрів звіра біля скель. Той накинувся на найменшого 7-річного хлопця. Здавалося голова ось-ось мала зникнути в пащі. Жак Портфе кинувся рятувати малого. Палицями з ножами діти зуміли відігнати вовка. Той випустив жертву. У бідолахи була обгризена щока. На очах у дітей звір зжер шматок людського м'яса й знову кинувся на гурт. Він ухопив ще одного хлопця за руку й поволік. Підлітки під керівництвом Жака кинулися в погоню. Їм удалося загнати вовка на болота. Той став провалюватися в ями. Палицями із прив'язаними ножами діти завдали вовкулаці кількох болючих ударів. Зрозумівши, що не зможуть пробити шкіру й густу шерсть вони намагалися влучити в очі. Зрештою вовк відпустив руку жертви й утік. Король нагородив героїчного Жака Портфе 4 сотнями ліврів. Його друзі отримали по 300.
У страшному 1765 році звір убивав людей ледь не щодня. 20 січня він загриз 15-річного підлітка. 21-ого – напав на дівчину, яку врятували сусіди. 22-ого – відкусив голову літній жінці. У лютому Дюамель провів найбільшу у тогочасному світі облаву. У ній брали участь 20 тисяч селян. Але вовк сміявся над драгунами і мисливцями. Того дня він напав на жінку просто в сінях власного будинку. Нещасну урятував чоловік, який підіспів із сокирою. Вовк утік.
Весною король відкликав полковника Дюамеля і його безпорадних драгунів. Замість них монарх прислав 60-річного нормандця д'Еневаля. Той убив вовків більше аніж пересічна людина за своє життя вбиває мух. Новий мисливець наставив силу-силенну капканів, розкидав сотні кілограмів отруєного м'яса. Однак вовкулаку ніби охороняла нечиста сила. Між тим убивства на короткий час припинилися. Вовк оцінював можливості нового мисливця.
22 березня в селі Пуаже звір накинувся на 28-річну Жанну Шастан та трьох її дітей. Жінці вдалося відбити грудного сина й 10-річну доньку. У боротьбі квола Жанна навіть опинилася на спині чудовиська. Коли вовк таки потягнув середнього 6-річного хлопця на допомогу Жанні кинувся пес. Уперше було зафіксовано випадок, коли собака насмілився допомогти людині. Ривком голови чудовисько відкинуло пса на 6 метрів. Однак до місця битви поспішало ледь не все село. Звір залишив свою жертву. У результаті нападу хлопчик позбувся верхньої губи, частини носа.
4 квітня звір загриз двох жертв. Потім убивав 18, 22, 23 і 30 квітня. Мисливці падали з ніг від утоми. Кілька разів їм удавалося поранити звіра, але не більше. Якось аристократу Мартену вдалося двічі поцілити з рушниці. Після кожного пострілу вовк падав, але таки втік до лісу. Погоня повернулася ні з чим. Знайшли лише 10 плям крові. Навіть після цього вовкулака нападав методично. Міг убити трьох людей впродовж години. В липні король відкликав д'Еневаля. Той повернувся з упевненістю, що має справу не з вовком, а нечистою силою. Його підозри були небезпідставними.
Якось селянин Пелер прокинувся посеред ночі, бо подумав, що настав ранок. Виглянув у вузеньку шибку, що заміняла вікно, й зрозумів, що помилився. Був повний місяць і Пелер побачив високого чоловіка вкритого густим чорним волоссям ніби шерстю. Той купався в річці. Стрибав і знову виходив на берег. Чоловік помітив, що за ним спостерігають. Він здійснив величезний стрибок і за хвилину на березі похололий від жаху Пелер уздрів звіра. Чудовисько кинулося до вікна, але не змогло втиснутися у вузьку щілину.
Замість д'Еневаля приїхав королівський єгер Антуан де Ботерн. Розпещений королівський мисливець взагалі не шукав звіра. Натомість у вересні оголосив, що йому особисто вдалося знищити Жеводанське страховисько. І дійсно: на підтвердження своїх слів Ботерн показав труп велетенського вовка. Його зріст був 188 сантиметрів. У холці звір був 80 сантиметрів і важив 60 кілограмів. З вовкулаки зробили опудало й відвезли в Париж. Ботерн, купаючись у променях слави, теж відбув до столиці.
Кілька місяців про Жеводанського звіра дійсно ніхто не чув. Однак у листопаді-грудні напади поновилися. Щодня знаходили нових жертв. Паризькі газети мовчали. Зникла сестра Жана Дені – Жульєна. За кілька місяців пошуків батькові й братові вдалося знайти лише обгризені кисті рук. 11-річну Марію Бомпар вовк викрав просто на очах у батька. Той гнався за звіром, але марно. Залишки тіла знайшли високо на скелі. Перед цим вовк переплив глибоку і швидкоплинну у тих місцях річку Трюєр.
За три місяці 1767 року було загризено 1 дорослу жінку, трьох хлопчиків і 10 дівчат. Насправді жертв було більше, але селяни вже не повідомляли про них. Коли зникли будь-які надії, звіра вбив мисливець Жан Шастель. 19 червня 1767 року під час облави старого поставили пильнувати перехрестя доріг біля села Сонь дю Вер. Він узяв Біблію й гаряче молився. Для вовка приберіг три срібні кулі, бо вважав його чортом. Не дивно, що звір вийшов просто на Шастеля. Два влучні постріли і страхи жителів графства припинилися назавжди. Чудовисько загинуло миттєво. У його шлунку знайшли шматок жіночого ліктевого суглобу. Вовк заважив 55 кілограмів. Він був менший від того, що вполював Антуан де Ботерн. Однак витягнуті щелепи і масивну голову конче хотіли показати королю. На жаль, аптекар Беланже напрочуд погано забальзамував тіло. Воно швидко розкладалося й смерділо так, що король наказав негайно спалити рештки.
1 
1
Коментарі