Ексклюзиви
Вівторок, 16 липня 2013 11:57

Василя Барку критикували за те, що його герої забагато говорять

Автор: Фото: ukrlife.org
  Повість про Голод 1933-го Василь Барка написав через 30 років після трагедії
Повість про Голод 1933-го Василь Барка написав через 30 років після трагедії

Українські поети, що носили ім'я Василь, як правило, жили нелегко й часто вмирали рано. Стус, Чумак, Еллан, Симоненко чи Василь Вишиваний (принц Габсбурґ), який теж віршував. А Василь Барка жив довго.

Справжнє прізвище його — Очерет. Він родом з Полтавщини, із села Солониця. Батько Василя воював дві війни в козачих частинах царської армії. Після поранень і контузій осів удома. Мав хату на відлюдді, над Ромоданівським шляхом. Це той шлях, де розбишакував Чіпка в романі Панаса Мирного "Хіба ревуть воли..?". Там справді місця непевні: старий Очерет іноді мусив ночами відстрілюватися від розбійних ватаг.

Він мав трьох синів. Старші обоє інженери. Іван потім прийняв сан священика, а Олександр робив згодом аерофотозйомку узбережжя Льодовитого океану. Менший, Василь, після закінчення педтехнікуму вчителював на Донбасі. Звідти через конфлікт із партійним начальством утік на Кавказ. Там навчався в педінституті на філології. У Краснодарі познайомився з красунею-черкешенкою (адигейкою) Натхо Довлетхан. Одружилися 1932-го, наступного року народився син Юрій. Натхо писала п'єси, стала директором театрального технікуму, вчилася на режисера в Москві, грала в театрі в Майкопі. А Василь захистив у Москві кандидатську дисертацію про стильові особливості "Божественної комедії" Данте.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Український Гомер порушував паспортний режим аж до смерті Сталіна

У літературі дебютував 1930 року збіркою віршів "Шляхи". Книгу назвали класово ворожою вилазкою. Він спробував виправитися, видав ще одну збірку, теж розкритиковану, й він, як поет, замовк на десять років. При тому був цілком правовірним радянським інтелігентом. Коли почалася війна з Гітлером, пішов в ополчення, хоча за станом здоров'я міг і не піти.

Ополченців поспішно приєднали до регулярної армії, але не озброїли. Німці розколошматили їхню частину. У ніч на 10 серпня 1942 року поранений Барка опинився на окупованій території. Дороги назад не було: Сталін тоді оголосив ворогами солдатів, які не з власної волі зосталися по тому боці фронту.

На початку 1943 року Василь Очерет востаннє бачив свою сім'ю: його мобілізували на роботу до Німеччини. Саме там, в охопленому пожежами й розбомбленому Берліні, поет знову почав писати вірші. У тому пеклі він повірив у Бога і прокляв свою попередню віру в комунізм. Тому Барка любив перефразований афоризм Сковороди: "Світ упіймав мене — але не втримав!".

По закінченні війни спробував нелегально перейти французький кордон, за що французи його ув'язнили. утім, ненадовго, бо він їх переконав, що любить їхню літературу. Зрештою на початку 1950-х опинився в США. Працював ким доведеться і — писав.

Довго збирав матеріали про Голод 1933 року, якого сам був свідком. 1963 року видав повість "Жовтий князь". Згодом у престижному видавництві "Ґаллімар" вийшов французький переклад. Цей роман тепер у нас хрестоматійний. Він уперше вийшов в Україні в журналі "Дніпро", в часи пізньої Горбачовщини. Читачі, які пережили 1933 рік, відзначали, що персонажі Барки надто багатомовні, а Голод насправді був страшний ще й тим, що люди мовчали, бо не мали сил говорити.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Григорій Кочур у 80 років відчував себе в Нью-Йорку, як вдома

Та багатомовність була властива самому Барці. Поет Богдан Бойчук згадує, як на початку 1990-х Барці запропонували видати в англійському перекладі його роман "Рай". Але роман треба було трохи скоротити. Барка взявся за це — і "скорочений" варіант виявився на сто сторінок більшим, ніж до того. Згодом він ще "коротив" той роман, доки замість одного тому стало три. Взагалі він любив тричастинні твори — бо так робив його улюблений Данте.

Ще Бойчук згадує: Барка був ерудований, його було любо слухати, коли говорив про світову культуру, про Данте, якого цитував староіталійською мовою. Але коли заходило про Бога, Барка робився велемовним і гарячим, сердився й кричав: "Ви уявляєте собі Бога, ніби він директор якоїсь промислової компанії! А Бог зовсім не такий!" — і брався довго нудно пояснювати, який саме.

Можна думати, що Бойчук перебільшує. Але можна й повірити. Бо якось у журналі "Сучасність" вийшла невелика рецензія Барки на книгу шаржів та епіграм. У тій книзі був шарж і на самого Барку. Він не образився й коректно написав, що "в шаржі на Барку є вияв якоїсь надсильної інтелектуальної замороки". Це зайняло всього три рядки. Про інші вміщені в тій книзі шаржі теж написав по три рядки. Але раптом зачепився за те, які на вигляд ангели, архангели, херувими  та серафими — й про це в маленькій рецензії написав майже 70 рядків.

Барка, не будучи схильним до точних наук, сам собі вигадав і фізику, й хімію, й математику. Він варив чай із піску й вважав це корисним, бо така була його власна "хімія". Захопившись оптикою й переломленням "шкідливих для зору сонячних променів", вирішив носити темні окуляри. Одних здалося мало — начепив ще одні, а потім і треті. Дужки трьох окулярів муляли вуха, поет підмощував на вуха газету й мав екстравагантний вигляд. А потім це скінчилося, і до кінця життя він не носив окулярів.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: В Італії Анатолія Солов'яненка називали "сеньйор Толя"

Або ще: він любив рис. А жінок уникав, жив самітником. Одна шанувальниця іноді приходила й готувала йому голубці. Якось вона застала, як Барка їх руйнує: капустяне листя викидає, а рис промиває під краном.

— Що ви робите?!

Барка почервонів:

— Вибачте, але я такого не їм.

Отже, делікатність не дозволила йому сказати про це раніше.

Він жив у старій дерев'яній водонапірній вежі. Був цікавіший за свої вірші, які — щоб читати — треба бути постійно таким екзальтованим, як сам автор. Його епопея "Свідок для сонця шестикрилих" — чотири томи, по 500 віршованих рядків кожен. За три роки до смерті Барка пережив інсульт, після чого мова його стала нерозбірлива. Та він, як і раніше, любив поговорити, хоча зрозуміти щось було вже важко. Ті, хто знав поета, просто слухали, знаючи, як йому важливо проповідувати.

Він жив ідеєю "білого чернецтва" — тобто служив Богові сам, поза монастирем. Знав кілька мов, а писав тільки українською, що теж було подвигом, адже в Америці не здобудешся на великі тиражі українських книг.

1908, 16 липня — Василь Очерет (Барка) народився в селі Солониця Лубенського повіту на Полтавщині
1927 — після педтехнікуму вчителює в Сьомій Роті, шахтарському "посьолку" на Донеччині
1928 — переїжджає на Кавказ
1932 — одружується з адигейкою Натхо Довлетхан. Через рік народився син. Нині Юрій Очерет — завкафедрою французької мови Адигейського педінституту. Не бачився з батьком із 1943-го по 1993-й
1943 — мобілізований до Німеччини як остарбайтер. Із 1950 року живе у США
1963 — виходить повість "Жовтий князь"
2003, 11 квітня — помер у Нью-Йорку, похований на українському православному цвинтарі у Баунд-Бруку, штат Нью-Джерсі

Зараз ви читаєте новину «Василя Барку критикували за те, що його герої забагато говорять». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 350
Голосування Яка спортивна подія року вам запам'яталася найбільше?
  • 1) Фінал футбольної Ліги чемпіонів у Києві
  • 2) Кубок світу з футболу
  • 3) перемога українського боксера Олександра Усика над росіянином Муратом Гассієвим у Москві
  • 4) виграш збірної України з футболу групового турніру Ліги Націй
  • 5) перемога Еліни Світоліної на Підсумковому турнірі з тенісу
Переглянути
Погода