Великодньої неділі 22 квітня 1848 року селами Галичини, що після поділу Польщі 1772-го входила до Австрійської імперії, їздили державні службовці. Людей, які щойно поверталися з церков, скликали бубнами й зачитували наказ генерал-губернатора краю Франца Стадіона: "Згідно з високим міністерським розпорядженням N867 Міністерства внутрішніх справ від 17 цього місяця у Королівствах Галичини і Володимирії з 15 травня 1848 року скасовуються усі панщинні роботи і підданські данини з відшкодування, яке свого часу має бути визначене, за рахунок держави".
У галицьких селах досі стоять кам'яні хрести. Їх сільські громади встановлювали на знак свого звільнення.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як українським купцям репутацію підмочили
"Що ж це була панщина? — нагадувала брошурка, видана товариством "Просвіта" до 50-річчя її скасування. — Панщина була це тяжка, невільнича робота, котру кожен властитель ґрунту мусів відробляти панові яко властителеві землі. Хто мав цілий ґрунт, мусів панові після робити три дні... Але ж бо пан задавав за ті три дні таку роботу, що її годі було і за тиждень зробити. Приміром: наказав пан виорати ниву за один день. Роботи рахувалось один день, а нива була така, що треба було двома парами волів добре півтора дня орати. Скінчив хлоп панське, подякував Богу, та й вийшов пополудні на свою ниву. Тим часом прилітає отаман та й кричить здалека:
— Збирайся чим скорше, поїдеш з паном в дорогу!
Хлоп покидав ниву та й збирався в дорогу.
Вже вдосвіта вганяли панські посіпаки по селі з нагайками та з криком:
— Ану, гей на панщину!
І виганяли з хати, не дали навіть не раз вмитися та Богу помолитися — а вже не кажу ложку страви з'їсти".
Хоча кріпосні повинності існували по всій Європі, у Галичині вони мали й національний відтінок. Бо більшість селян у краї становили українці, а серед поміщиків переважали поляки. Коли навесні 1848 року по Європі починається революція, названа згодом "Весною народів", генерал-губернатор Галичини граф Стадіон звертається до цісаря Фердинанда І з проханням якнайшвидше скасувати панщину в провінції. 16 квітня імператор підписує патент: "Усі роботизни й інші підданські повинності ґрунтових господарів, халупників і комірників повинні припинитися 15 травня 1848 року". Розіслані до всіх сіл провінції австрійські урядники, оголосивши документ, мали виступити перед селянами з промовою:
— За той дар, котрий тільки ласці Його Величества Найяснішого Цісаря увдячувати маєте, — застерігали урядники, — маєте Його Величеству Найяснішому Цісареві злюбувати, що в вашій вірності ко нім кріпко і непоколебимо зістанете, і жадними представленнями од прихильності для них не дастеся відпровадити.
На засіданні сейму, що розпочалося в серпні у Відні, посли з цілої імперії серед інших питань мали визначити розмір компенсації поміщикам та хто її платитиме. Серед депутатів були й галицькі селяни.
— Батоги й канчуки, що обвивалися довкола наших голів і нашого струдженого тіла, — це нехай вистарчає їм, це нехай буде їм відшкодуванням! — звертався до парламентарів ламаною німецькою колишній кріпак 40-річний Іван Капущак із села Ляховці (тепер Богородчанського району Івано-Франківської області).
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як київського професора "по знайомству" генералом зробили
Та сеймова більшість ухвалила, що держава сплатить поміщикам лише дві третини компенсації, а решту повинні були відшкодовувати самі селяни. Загальна сума виплат становила майже 60 млн гульденів.
У першу річницю скасування панщини, 15 травня 1849 року, до Львова з'їхалися українці з усієї провінції. Вулиці було прикрашені синьо-жовтими прапорами. Після відправи у соборі Святого Юра багатотисячна колона рушила до будинку намісництва. Попереду котився віз, який тягло шість волів з позолоченими рогами. На возі стояв величезний коровай, який віддали новому генерал-губернатору Галичини Аґенору Голуховському. А ввечері в Єзуїтському парку (тепер парк ім. Івана Франка) присутнім показали виставу про те, як погано жилося селянам за панщини, і як добре стало тепер.
— При тім люди плакали, гей малі діти, — згадував очевидець. — А як уже смерклося, освітили цілий огород тисячами лямп, що так було ясно, мов у білий день.
Через 13 років панщину було скасовано й у Наддніпрянській Україні, яка входила до Російської імперії.
3 
1
Коментарі
7