понеділок, 28 жовтня 2013 14:47

Українські офіцери металися між червоними та білогвардійцями

Автор: Фото: ЦДКФФА им. Г. Пшеничного
  Полковник Української галицької армії Гнат Стефанів. На відміну від більшості галицьких офіцерів восени 1919 року він перейшов до армії УНР, а не пристав на союз із білогвардійцями
Полковник Української галицької армії Гнат Стефанів. На відміну від більшості галицьких офіцерів восени 1919 року він перейшов до армії УНР, а не пристав на союз із білогвардійцями

Упродовж 1918–1920 років багато людей встигли повоювати в трьох-чотирьох ворожих військах. "Змінювали орієнтацію" навіть цілі армії.

Від перших боїв громадянської війни багато військових ішли на службу не за покликом сумління, а за принципом "аби не гірше". Полковник Всеволод Петрів, майбутній міністр оборони Української Народної Республіки, згадував, як несподівано зустрів знайомого офіцера-українця на службі в поляків. "На моє здивування, — згадує Петрів, — він мені сказав: "Тепер, знаєш, к чорту підеш, аби тільки від товаришів (більшовиків. — Gazeta.ua)".

За радянських часів громадянську війну 1918–1920 років у Росії подавали як протистояння бідних і багатих. Нині ж деякі українські дослідники запевняють, що в нас тоді громадянської війни взагалі не було, лише "московська навала". Але "московсько-більшовицькі орди", що в січні 1918-го захопили всю Лівобережну Україну та Київ, налічували заледве 20 тис. бійців. До того ж були моменти, коли до агресорів переходили українські збройні формування. На початку 1919 року на бік червоних перейшли цілі дивізії армії УНР. Зокрема Дніпровська дивізія отамана Зеленого й Херсонська отамана Григор'єва. Невдовзі обидва свіжоспечені червоні комдиви, обурені діями продзагонів проти селян, підняли антибільшовицькі повстання.

Рештки армії гетьмана Павла Скоропадського натомість масово вливалися до білої Добровольчої армії генерала Антона Денікіна. Багато гетьманських командирів, і навіть близький соратник Симона Петлюри по Гайдамацькому кошу Слобідської України генерал Василь Кирей, стали борцями за "единую и неделимую Россию". У декого при цьому залишалися українські сентименти, у декого — жодних. Коли 31 серпня 1919 року українські та білогвардійські війська зіткнулися в Києві, денікінський генерал Микола Брєдов заявив представникам Української галицької армії:

— Киев — мать городов русских и украинским никогда не был и не будет!

Рік до того генерал служив у армії гетьмана Скоропадського. Тобто був офіцером Української Держави.

Історія самої Української галицької армії ще карколомніша за долю генерала Брєдова. Після поразки у війні з поляками в липні 1919-го галичани перейшли прикордонний Збруч і разом із армією УНР стали воювати проти більшовиків. Проте коли у вересні почалася війна проти білогвардійців і фактично було укладене перемир'я з червоними, галицькі генерали супроти волі керівництва ЗУНР уклали союз із білогвардійцями й отримали статус союзної армії. Із боку галичан це був крок відчаю: 90% війська вразила епідемія тифу.

Відступаючи з Одеси в лютому 1920-го, білогвардійці навіть передали галичанам контроль над містом. Вони сподівалися, що ті, якщо й не відіб'ють червоних, то принаймні змусять їх вступити в переговори і стримають їхнє просування. Майже два дні Одеса перебувала в руках галицьких підрозділів. Ті взяли під контроль стратегічні об'єкти міста й вивісили українські прапори. На білогвардійський загал це справило гнітюче враження. "Эта передача власти, несомненно, ускорила сдачу Одессы дня на два, ибо кто-то стал надеяться на кого-то, и даже те немногие, что могли что-нибудь сделать, были сбиты с толку", — згадував вороже налаштований до українців редактор газети "Киевлянин" Василь Шульгін.

Галицька армія не стала битися з більшовиками, а уклала з ними союз і невдовзі стала називатися Червона українська галицька армія — ЧУГА. Та вже в квітні галичани підняли повстання і здалися польським та українським військам.

"Особливістю формування армій було те, що всі вони мали плинний особовий склад, — пише про ті події історик Ярослав Грицак. — Були випадки, коли одні й ті самі бійці по три-чотири рази побували по черзі і в Білій, і в Червоній армії. Факти частого дезертирства підривають міф про ніби-то класовий характер цих армій: мовляв, Червона була робітничо-селянською, а Біла — офіцерсько-буржуазною. Насправді, основну масу солдатів у кожній армії, що воювали на території України 1919 року, становили українські селяни". Для повноти картини слід згадати ще армію УНР, загони Махна. І бувало, не окремі бійці, а цілі підрозділи "кочували" між ворожими військами.

Зараз ви читаєте новину «Українські офіцери металися між червоними та білогвардійцями». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

22

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути