Український президент сидів у тюрмі за діяльність студентської організації

Президент Української Народної Республіки в екзилі Андрій Лівицький народився 12 квітня 1879-го на хуторі Красний Кут поблизу села Ліпляве – тепер Канівський район на Черкащині.

Мав родинні зв'язки із нащадками гетьмана Павла Полуботка. Один із предків був козаком і в бою з турками втратив праву руку. Перехопив шаблю лівою та продовжував битися. Побратими стали називати його Лівшею, а згодом Лівицьким.

Після Прилуцької гімназії та Колегії Павла Ґалаґана в Києві він вступив до Київського університету Святого Володимира, навчався на математичному і правничому факультетах. Очолював студентську громаду. За участь у підпільних зібраннях арештували і тримали кілька місяців у Лук'янівські тюрмі. Після студентського страйку 1899-го на рік виключили з університету та вислали "під гласний нагляд" до Полтавщини.

Із початком Української революції 1917-1921-х брав участь у створенні Центральної Ради та уряду. Очолив переговори з поляками, у результаті яких підписали Варшавську угоду і звільнили Київ від більшовиків.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Бригада росіян перейшла на бік української армії

"Ще один етап в історії боротьби за нашу державність пройдено, — відзначав Андрій Лівицький 27 квітня 1920-го в листі до графа Михайла Тишкевича. — Доведення до бажаного кінця наших переговорів є великою перемогою польської демократії над польською реакцією, яка хотіла миру з Радянською Росією та поділу України. Пишу вам у вагоні, їдучи до Кам'янця для участі в роботі з відновлення нашого центрального державного апарату. Хай судить нас історія. Ми з радістю приймемо жорстокий вирок. Аби він був винесений у незалежній Українській державі".

Більше про Андрія Лівицького читайте у журналі "Країна" № 467 за 9 квітня 2019 року.

×