Португальський король Мануел І не приховував зневаги до одного зі своїх підлеглих – Фернана Магальяєнша. Під час війни в Марокко означений ідальго проґавив величезне стадо корів, відбите в маврів. Поки він спав, невідомі викрали значну частину воєнної здобичі. Магальяєнша звинуватили у зговорі із крадіями. Він покинув Марокко і звернувся по захист до короля в Лісабон. Мануел не прийняв вибачень і наказав негайно повертатися на місце служби. Згодом з майбутнього мореплавця зняли обвинувачення. Але ласку короля ніхто не повернув.
Коли в 1514 році португальський монарх знову побачив непривітне бородате обличчя Фернана, він не сумнівався, що той прийшов по гроші.
Так і є. Фернан просив підвищити йому військову пенсію. Португалія, яка до того часу відкрила морський шлях в Індію й монополізувала торгівля прянощами, вважалася найбагатшою країною Європи. Поранений у багатьох боях в Індії та Азії досвідчений моряк 34-річний Фернан, просив додати йому до пенсії половину крусадо – срібної монети в місяць. Але найбагатшого короля дратувала сама лише поява цього нахаби.
– Ні, – такою короткою була відповідь.
Згодом Мануел викладе 320 тисяч золотих дукатів аби викупити в Іспанії права на землі, які відкриє Фернан. Але це буде згодом. А зараз король Португалії легко відповість і на наступне прохання надокучливого вояка. Той проситиме роботи – тобто командування над яким-небудь кораблем.
– Ні, – відповідає Мануель. Йому подобалося дражнити цього мужлана.
– У такому разі я насмілюся перейти на службу до іншого монарха, – сказав Магальяєнш. – Ваша величність не буде проти?
– Ні, – зверхньо відповів король.
У ті роки португальські королі дуже швидко жалкували про ухвалені рішення. Мануел відмовив Магельяєншу у тій самі й залі, звідки його попередник король Жуан вигнав Христофора Колумба. Як і Колумб, Фернандо подається на службу до іспанського короля. Їде не з порожніми руками. Магальяєнш, який у Іспанії став Магелланом, везе звабливу пропозицію: добратися до островів прянощів не східним шляхом через Індійський океан, а західним – через Атлантику. Для цього треба знайти сущу дрібницю – протоку між Атлантичним океаном і невідомим Мар дель Сур – Південним Морем або, як його пізніше назве сам Магеллан – Тихим океаном. Річ у тім, що папа римський Александр VІ поділив тодішній світ між двома морськими державами. Усе що знаходилося на 370 лігів на захід від островів Зеленого Мису відходило улюбленій дочці Іспанії, а на схід – улюбленій дочці Португалії.
До того часу Португалія казково багатіла на торгівлі із Індією і вивозі темношкірих рабів із Африки. Іспанці почували себе обкраденими. Індіанські раби були дуже хворобливими і не могли позмагатися у витривалості із чорношкірими. Знаменитий завойовник Кортес ще не завоював країну ацтеків й інків, тому золота іспанські монархи ще не бачили. А найбільше їм дошкуляло те, що відкриті землі – Новий світ лежали колодою на шляху до Індії й островів прянощів. Протоки, яка би сполучала Атлантику з Тихим океаном не було відкрито. Її шукали Кабот на півночі, Кортес в Панамі, Кортеріал і Веспуччі – на півдні. Все марно. Правда, Магеллан мав декілька таємних карт, списаних ним у португальських архівах. Там указувалося, що протока знаходиться на південь від Бразилії. Звідки було знати Фернану, що вказана там протока насправді є затокою Ла-Плата, широким гирлом річки Парани. Однак він висловлював таку впевненість, яка сподобалася юному королю Іспанії Карлу V. Марно португальський король намагався повернути Фернана. Занадто пізно він зрозумів свою помилку.
18-літній король Іспанії погодився надати 5 кораблів і 265 членів команди Магеллану. Серед них – молодий італієць Антоніо Пігафетта, яком судилося стати літописцем подорожі. 20 вересня 1520 року ескадра відпливає з гирла річки Гвадалквівір. На березі новопризначений адмірал лишає дружину Беатріче із сином. Ще одного сина Магеллану вже не судилося побачити. Він народиться вже після його відплиття. На Канарських островах Магеллан отримає несподіваного листа. Тесть Діого Барбоза попереджає його про можливий заколот іспанських капітанів. Річ у тім, що чотирма із п'яти фрегатів командували іспанці. Їм не дуже подобалася самовпевненість гордого португальця.
Інша справа, що Магеллан сам допомагав заколотникам своєю впертістю. Він нізащо не погоджувався повідомити остаточний маршрут плавання.
Як і очікувалося, біля Ла-Плати ніякої протоки не було. Насувалася зима і лютий холод.
– А де ж теплі острови прянощів?– запитувала команда.
Магеллан вирішує стати на зимівлю в одній із бухт. Спалахує заколот. Його очолюють три іспанські капітани – Картахена, Каседа і Кока. Хочуть повернути назад, адже видно, що їхній адмірал не знає, де шукати протоку й ризикує життям всієї ескадри. Неймовірними зусиллями Магеллан захоплює три із п'яти кораблів і перегороджує ними бухту. Заколотники здаються. Кількох страчують, а Картахену після п'яти місяців зимівлі лишають на безлюдному березі. Більше про нього ніхто не почує…
Ескадра продовжує свій шлях на південь. В кількох милях від протоки ніби сам диявол нашіптує адміралу зупинитися. Магеллану не подобається погода. Здається, сама природа не хоче віддавати йому найбільшої із своїх таємниць. Ескадра чекає два місяці. Лише згодом бачать вузьку протоку і йдуть туди. Налітає скажений вітер і гонить кораблі на захід. Один із них – "Сан Антоніо" згодом губиться. Насправді капітан тікає в Іспанію. Натомість Магеллан старанно досліджує звивистий канал. Навколо – ні душі. Лише вночі іспанці бачать зловісні вогні на острові. Але адмірал боїться не вогнів. Його лякає, що відкрита ним протока насправді виявиться затокою. Але доля нарешті усміхається португальцю. Він таки бачить довгожданий Тихий океан і плаче від радощів.
Щасливий Магеллан не повертає назад до Іспанії, а пливе на північний захід. Минає місяць, два, три. Жодного острова. Починається голод і цинга. Гинуть 20 матросів. Команда ловить і смажить щурів та варить волові шкури, які оберігали корабельні канати від перетирання. І коли пішла середина четвертого місяцю шляху, мореплавці бачать острів. Байдуже, що тамтешні туземці крадуть усе, що є на кораблі зі змученою командою. Головне – Магеллан має воду і їжу. Він називає ці острови Розбійничими й пливе далі на Філіппіни. І тут стається диво. Його перекладач – малаєць Енріке, який обігнув з ним земну кулю, вперше зустрічає людей, які розмовляють однією з ним мовою. Іспанці остаточно впевнюються, що земля насправді кругла. Тут команда відпочиває і збирається пливти давно відомим капітану шляхом на батьківщину.
Затримує адмірала непевність із новими землями. Йому здається, що не всі туземці щиро вітають свого нового володаря – іспанського короля. Він пливе на найбільший острів і лякає місцевого султана Хумабона громом із гармат. Той легко піддається під владу короля. Перехрещується із Хумабона в Карлоса. Але нарікає на місцевого непослуха – вождя острова Мактан на ймення Лапу-Лапу. Мовляв, не слухає мене й Іспанії не побоїться. І дійсно: на пропозицію здатися й не чинити опору Лапу-Лапу відповідає:
– Я маю багато списів із гострими риб'ячими кістками.
Магеллана вперше залишає обережність. Адмірал сам вирішує покарати злочинця. Бере з собою лише 60 воїнів. До самого берега човнами не дістатися – заважають рифи. Магеллан й іспанці бредуть по пояс у воді. На березі їх чекає розлючений натовп. Поки конкістадори йшли, порох відсирів. У них лишаються шаблі й арбалети. Натовп дикунів накидається на Магеллана. Вони бачать лише його і намагаються вразити. Двічі збивають залізний шолом. Кісткою гостро розпорюють обличчя. Розлючений Магеллан кидається на зухвалого туземця. Б'є його списом. Той застряє в тілі. Десятки дикунів накидаються на адмірала. Він не встигає дістати меча й гине. Іспанці тікають. Згодом ганебно просять Лапу-Лапу повернути тіло Магеллана. Той зверхньо відповідає:
– Нізащо. Я вбив білого бога. Тепер усі місцеві вожді мають мені підкоритися.
Адмірала навіть не вдається поховати по-християнськи.
За три дні – нова трагедія. Хумабон-Карлос, дивлячись, як легко Лапу-Лапу розбив могутніх іспанців, сам зважується на напад. Для цього запрошує капітанів на берег, щоби влаштувати їм останній бенкет перед відплиттям. Йому допомагає перекладач і колишній раб Магеллана Енріке, бо тому, всупереч заповіту Магеллана, так і не подарували свободи. На березі усіх іспанських офіцерів вирізають ніби ягнят. Кораблі тікають. Ними керують недосвідчені молоді офіцери. Вони не знають шляху. Живуть із того, що грабують торгівельні судна. Зрештою беруть у полон досвідченого лоцмана, який веде їх на острови прянощів. Тут команда нарешті може розслабитися. Трюми двох кораблів до верху набивають прянощами. Решту лишають, бо не вистачає матросів. Але раптом тріщить і ламається флагманський корабель "Трінідад". Команда розділяється. "Вікторія" із 47 членами команди пливе на захід до Іспанії. Нею командує молодий баск Себастьян Елькано. "Трінідад" після ремонту має відпливти до Панами – іспанської колонії в Америці. На його борту лишається 51 матрос. Капітан – Гомес де Еспіноза разом із командою згодом гине у водах Тихого океану.
Тим часом "Вікторія" бере курс на Іспанію. У трюмах – 70 центнерів прянощів. Найбільше бояться португальських кораблів. Раптом гниє погано засолене м'ясо. Знову голод. На островах Зеленого мису – португальських володіннях пристають до берега. На кораблі – 31 член екіпажу. Елькано суворо попереджає не говорити нікому, що цей фрегат – залишки ескадри Магеллана. Мовляв, пливемо із Америки, де нас жорстоко тріпали бурі. Португальці вірять. Антоніо Пігафетта з подивом дізнається, що сьогодні четвер, а не середа, як записано в нього. Ще раз старанно звіряє записи. Помилки не було. Просто він ще не знав, що після кругосвітньої подорожі у життя можна вкрасти один день.
Тим часом шлюпки везуть продовольство. Один, другий, третій заїзд. З останнього затримуються. Елькано бачить, як навперейми "Вікторії" відпливає португальський фрегат. Іспанці спішно тікають. Згодом дізнаються, що один із матросів хотів поміняти на березі жменю прянощів на пляшку горілки й цим видав себе.
18 змучених людей після трьох років подорожі нарешті бачать гирло річки Гвадалквівір. Вони привезли скільки прянощів, що навіть після загибелі трьох кораблів і втечі четвертого експедиція не тільки окупилася, а мала ще й 500 золотих дукатів прибутку.
Згодом король Карл V продає острови прянощів португальському королю Мануелу за 320 тисяч золотих дукатів. Магелланові родичі не отримують нічого. Ні його вірна Беатріче, ні обидва сини не дожили до повернення корабля Елькано. Нащадків нема, тому й платити нікому. Всю славу забирає Елькано. Лише вірний літописець Пігафетта згодом детально опише героїчну подорож. Протоку назвуть іменем Магеллана – людини, якою так легко знехтував португальський монарх.
ЮРІЙ СТРИГУН
3 
1
Коментарі