Те, що європейська культура стоїть на "відьомській" крові, є міфом. Приблизні підрахунки свідчать, що загалом у Західній Європі було страчено не більше 40 тисяч звинувачених у чаклунстві. Хоча навіть на цьому фоні українські суди над відьмами виглядають лояльними. Про це розповіла доктор філософії в галузі історії (PhD), кандидат історичних наук Катерина Диса на тематичному вечорі "Нечиста сила у свідомості українців: міфи і реальність". Він відбувся вчора 31 жовтня у Музеї історії міста Києва.
За словами Катерини Диси, як правило, українська відьма славилася хорошими справами - зробити сприятливу погоду, відволікти ворогів тощо. Звинувачення у відьомстві виникали у побутових сварках.
"Якщо щось ішло не так, тоді вже певну людину справді могли звинуватити у чарах, - додала історик. - Можливо тому з історії такі випадки більше відомі,ніж "вдалі справи". Здебільшого звинувачення не мали під собою реальних підстав. Це переважно випадки, коли людина, відома в певній місцевості як відьма, сказала комусь: "А щоб тебе..." чи "Бодай твою корову вхопило...". І якщо після того щось відбувалося, то ті, кого ці прокльони стосувалися, йшли до суду і просили фіксувати свої звинувачення. Далі події могли розвиватися по різному. За таким сценарієм відбувалися звинувачення у відьомстві не лише на наших теренах, а й у більшості країн, де існувала віра у відьом. А вона є універсальною. Віру у відьом не фіксують лише у аборигенів Австралії і кочових племен Азії. Тому будь-які конфліктні ситуації у більшості суспільств рано чи пізно закінчувалися звинуваченнями у відьомстві".
До смертних вироків справа доходила рідко, і то лише в особливих випадках.
"Якщо судді дотримувалися якихось містичних уявлень, то вони акуратно фіксували свідчення. Також винні сторони мали сплатити штраф, а також зобов'язувалися не сваритися й надалі дотримуватися миру. В деяких ситуаціях відбувався арешт і справі давали подальший хід. Це стосувалося ситуацій, коли прокляття заторкувало людину, яка була значно вищою за соціальним становищем. Тоді справа могла набрати обертів і навіть закінчитися смертним вироком. Хоча в українських землях смертних вироків було дуже мало порівняно з деякими західноєвропейськими країнами. В Україні лише 5 % від усіх звинувачень закінчувалися смертними вироками. Як правило, зазначали: "За приписами закону, ми маємо відьму спалити. Але через нашу милість ми відрубаємо відьмі голову". До речі, відьом спалювали далеко не усюди. Наприклад, у Британії була популярною страта через повішання, яка перейшла у колонії. У інших країнах справді приписували відьом палити, що часто замінювали відрубанням голови", - підсумувала Катерина Диса.
2 
1
Коментарі
10