Розвідниця УВО та особиста зв'язкова полковника Євгена Коновальця 34-річна Ольга Басараб загинула від тортур у львівській в'язниці 12 лютого 1924-го.
За декілька діб до того жінку арештувала польська поліція. Під час обшуку у зйомній квартирі у неї та знайомої знайшли пакунок із матеріалами про розташування польських військових частин. Ольгу звинуватили у шпигунстві на користь Радянської України чи веймарської Німеччини.
Згодом, зрозумівши що представляє український рух опору, слідчі на чолі з комісаром Міхалом Кайданом намагалися вибити з нею інформацію про підпілля, але жінка мовчала. Тоді почали бити, вивертати суглоби. Наступного ранку, 13 лютого, Ольгу "знайшли" у зашморгу на рушнику в камері №7.
Кати намагалися приховати інформацію про загибель. Декілька діб приймали від родичів пакунки з їжою. У газетах, за інформацією поліції, написали про бездомну українку Юлію Баравську, яка повісилась у в'язниці. Поховали під чужим прізвищем на окраїні Янівського кладовища. Тоді українська громада почала бити на сполох, адвокати зверталися до тюрми з вимогою показати Ольгу Басараб, але їм відмовляли. Згодом завдяки агентам УВО факт смерті підтвердився.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Убили брата лідера українських націоналістів
Дії поліції спричинили масове обурення. Розпочалась кампанія протесту, до якої долучилися, окрім української ще й польська та єврейська община. Проти багатотисячного обуреного натовпу, що підійшов до цвинтаря, викатили кулемети. Влада розпочала слідство, офіційною версією якого було самогубство. Українська громада вважала, що це була насильницька смерть, і вимагала ексгумації тіла.
Згодом українцям вдалося добитися судмедекспертизи. Однак причину смерті встановити не вдалося - минуло 10 діб. Але наявність гематом на тілі приховати було неможливо, йшли чутки про катування струмом. За свідченням польського вартового зрозуміли, що Ольга зростом 152 см не дістала би до пруття вікна камери та на той момент уже не могла навіть ходити. Попри це, влада закрила справу "за відсутністю складу злочину". Згодом на стіні знайшли напис, видряпаний нігтями: "Вмираю замучена, помстіть! Ольга Басараб".
Могила Ольги на Янівському цвинтарі стала об'єктом паломництва українців. При вступі до УВО та ОУН жінки складали на ній присягу.
Ольга Левицька-Басараб народилася 1 вересня 1889-го у селищі Підгороддя — тепер Рогатинський район Івано-Франківської області. Навчалася у приватному пансіонаті в німецькому Вайсвассері. 1902-го дівчина вступила до Інституту для українок у Перемишлі. Заробляла на життя репетиторством. 1909-го разом із подругами Стефою Савицькою та Марією Бачинською закінчила однорічні торговельно-економічні курси у Відні. Стали першими галичанками, які здобули освіту такого рівня. З наступного року працювала вчителем в торговельній школі в Бориславі. Згодом — у Іпотечному банку Львова. Організовувала жіночі відділи при товаристві Українських січових стрільців. Наприкінці Першої світової війни виконувала обов'язки першого секретаря посольства Української Народної Республіки у Фінляндії. Пізніше працювала при уряді Західноукраїнської Народної Республіки у Відні. Перед мученицькою смертю працювала в УВО та очолювала головну управу філії Союзу українок.
4 
1
Коментарі