"З першим караулом, не виходячи із автобуса зразу завезли до станції — гасили пожежу у кабельному тунелі між третім і четвертим блоками. Кабель товщиною один метр, від температури горів більше місяця після аварії. Вночі звідти тільки поїхали житомирські пожежники. Ми прибули о п'ятій годині, то нікого вже не було зовсім. Якийсь офіцер вийшов, дав по респіратору і показав що робити, - згадує пожежник Анатолій Коломійчук з Вінниці. На ЧАЕС отримав дозу 150 рентген. Коли повернувся додому, після роботи на станції, то випромінював радіацію піврентгена. Згодом переніс променеву хворобу.
Ввесь вінницький гарнізон пожежників — 260 чоловік відправили до Чорнобиля 22 травня 1986 року.
"Жили у міліцейському гуртожитку в Чорнобилі, - каже Коломійчук. - Милися через кожні 4 години. Основне завдання - відкачувати воду із реактора. Прибувала підшкурна, за день піднімалася на 30 сантиметрів. Реактор тоді був у завислому стані. За технологією мав плавно опуститись, але кріплення від вибуху пошкодилось. Якби впав — то це була б готова воднева бомба. За ланцюговою реакцією пішли б усі реактори. Ніяка техніка не справлялась із тією водою. Всі надіялись на пожежників. Це контурна вода — мала дуже багато різної хімії. Якщо її за раз не "смикнув" усю, то пожежні рукави плавились. Залишалась одна пружина. Я й не думав що таке може бути. Перший раз стояв близько, то труба розплавилась і вода із фоном 200 рентген пішла мені на ногу."
Вінничанин 66-річний В'ячеслав Барінов, який працював зварювальником у мостобудівній організації отримав спецзавдання на ЧАЕС. Працював там із 5 по 10 травня 1986 року.
"Вночі, в три години під'їхав до нашої бригади у Білій Церкві автобус і всіх завезли до села Вересня під Чорнобилем, де була база відпочинку кіностудії імені Довженка, - згадує. - Видали мішки із комбінезонами. Поселили у наметах, а начальство у будиночках. Добре пам'ятаю спека стояла і харчування дуже погане. На солдатських пайках були, концентрати якісь їли. Собаки із села прибігали, то ми їм давали — не хотіли навіть нюхати."
Загін розділили на бригади по 20 осіб. Кожна зміна мала попрацювати по одній годині біля реактора, який на той час ще горів. Його гасили рідким азотом.
"Наша бригада відпрацювала 5 годин, бо треба було довести роботу до кінця. За це, Верховна Рада СРСР потім нагородила медаллю "За мужність". Мокрі всі були в тих костюмах і сапогах. В роті пашить, аж гірко. Після того як доробили, зразу все поскидали, помилися і по домівках. Як відїжали, то кажуть: попий горілочки трохи і все вимиєш. Обіцяли заплатять гроші у п'ять разів більше ніж звичайна зарплата, але в результаті дали тільки у 2,5 рази."
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Евакуація: 30 років тому 1100 автобусів вивезли всіх жителів міста Прип'ять
Олександр Гандзій
3 
1
Коментарі