Тараса Шевченка вперше заарештували через донос студента

17 квітня 1847 року за наказом київського цивільного губернатора Івана Фундуклея на паромній переправі через Дніпро із села Седнева до Києва заарештували 33-річного Тараса Шевченка.

За місяць перед цим 19-річний студент університету святого Володимира Олексій Петров доніс Бібікову, що в Києві з 1846 року існує таємне Кирило-Мефодіївське товариство. "Братчики" товариства читають "протизаконні" вірші Тараса Шевченка, закликають "малоросіян до повстання". За це пізніше Петрова взяли чиновником Третього відділу і видали йому 500 крб. сріблом.

Жандарми Третього таємного відділення заарештували учасників товариства - письменника Миколу Гулака у Петербурзі, у Варшаві — Пантелеймона Куліша, в Києві — Миколу Костомарова, Георгія Андрузького та інших. Шевченка схопили останнім. Він поспішав на весілля Костомарова до Києва, у якого мав бути боярином. Просидівши в київській тюрмі тільки одну ніч, Шевченко в супроводі офіцера місцевої поліції Грішкова й озброєного жандарма вирушив до Петербурґа в Петропавлівську фортецю. В дорозі почував себе добре, до нього гарно ставилися.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Про Шевченка ніхто не гавкне, не лайне. Неначе й не було його"

Слідчі Третього відділу імператорської канцелярії щодня допитують арештантів. Першими не витримують наймолодші - студенти Андрузький і Білозерський. Потім - Куліш і Костомаров. Вони розкаяються у "думках про важливість України і можливе існування її поза імперією" та участі у братстві. Проте приналежність до нього Шевченка всі заперечували. Поета могли звинуватити тільки за протизаконні думки в поетичних творах.
Шевченка допитують останнім. Він зізнався, що всі поетичні й малярські твори є його власними, протизаконними, але приналежність свою до товариства Кирила й Мефодія відкидав. Відповідями Шевченка жандарми лишилися невдоволені. У журналі III відділу зроблено такий запис: "Художник Шевченко окончил ответы, но его показания нисколько не объясняют дела. На все главные вопросы о Славянском обществе, членах оного и замыслах их он отвечает решительным незнанием".

Після цього допиту поету на три тижні дали спокій. У одиночних камерах було чисто, видно було вулиці з заґратованих вікон, добре годували. Почав писати поезію і побутові балади на складеному в 1/16 тонкому аркуші поштового паперу. Усього склав 13 віршів: "Не кидай матері", "Мені однаково, чи буду", "Ой, одна я, одна", "За байраком байрак", "Чого ти ходиш на могилу?", "Ой, три шляхи широкії", "Мені однаково…". 19 травня, ввечері, побачив у вікно матір Костомарова, коли вона йшла на побачення з сином. Під враженням написав вірш "М. Костомарову". Твори увійшли до циклу "В казематі".

28 травня граф Олексій Орлов подав царю Миколі І доповідь про "Украйно-Славянское общество", як вони називали Кирило-Мефодіївське товариство. Ніякого суду не було. Доповідь шефа жандармів становила фактично вирок членам товариства. Головним керівником Товариства було визнано Миколу Гулака. Його на трирічний термін було ув'язнено у Шліссельбурзькій фортеці. Микола Костомаров перебував в ув'язненні один рік, Олександр Навроцький — півроку у В'ятській тюрмі. Інших членів братства царський режим вислав у віддалені губернії імперії під нагляд поліції. Кулішеві, Костомарову й Гулакові заборонили повертатися в Україну та вести літературну діяльність.
Шевченка покарали найжорстокіше. Його відіслали служити рядовым в Оренбурзський корпус с правом вислуги. У вироку Шевченкові з'явилося додаткове формулювання: "Под строжайший надзор, с запрещением писать и рисовать". Його дописав сам Микола І.

×