П'ятьох лауреатів Національної премії імені Тараса Шевченка оголосили 9 лютого. Їх визначив шевченківський комітет на таємному голосуванні.

— Найважче було вибирати лауреата з літератури — аж семеро кандидатів було, — каже літературознавець 71-річний Микола Жулинський, колишній голова комітету премії. Понад 15 років був його членом. — Був здивований кандидатурою Петра Мідянки. Не думав, що комітет віддасть йому перевагу. В нього дуже своєрідна поезія. Пише закарпатською мовою, має інакше образне мислення, словотворення.

Процедуру обрання лауреатів давно треба змінити. Абсолютно застаріла, пропахла радянщиною, — продовжує. — При комітеті Шевченківської премії треба створити експертні комісії, які вивчали б мистецький процес протягом року. Їздили у відрядження, по містах дивилися спектаклі, знайомилися з письменниками. Натомість митці, бідолахи, мусять везти своє мистецтво в Київ, щоб його помітили.

Торік грошова винагорода для лауреатів становила 260 тис. грн. Цьогорічна сума стане відомою після підписання президентом указу про присудження премії. Нагородять переможців 9 березня.

74-річний Володимир Рутківський з Одеси у грудні отримав премію "Книга року Бі-Бі-Сі" за роман "Сині Води". На нагородження до Києва тоді приїхати не зміг через хворобу. Шевченківську премію вручатимуть за трилогію "Джури".

Перша книжка серії вийшла 2007-го у столичному видавництві "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА". У романах ідеться про козаків-характерників, їхніх помічників — джур, підводні човни, вовків-зв'язкових.

— Це премія для усієї дитячої літератури, — каже Рутківський. — Мав серйозних конкурентів. Свої шанси оцінював відсотків на 40. Уперше подався торік. Конкурував із Василем Шклярем і його "Чорним Вороном". Мені переказували, що тоді всередині комітету була важка боротьба, кому з нас віддати перемогу. Щоб узяти премію, важливо бути наполегливим та неодноразово подавати кандидатуру. Шевченківський лауреат поет Тарас Федюк якось гордо заявив: "Уявляєте, я з четвертої спроби її отримав". А я з другої. Зараз хочу лягти на тиждень до клініки поправити здоров'я, щоб приїхати на вручення у всеозброєнні. Якби був молодший років на 10-20, грошову нагороду витратив би на подорожі. Подивився б, що воно таке ті Канари. Гроші покладу на депозит, а на відсотки засную свою премію з дитячої літератури.

Поет Петро Мідянка, 52 роки, живе у селі Широкий Луг Тячівського району на Закарпатті. Через село пролягає гірська траса, газу немає, мобільний зв'язок з'явився недавно. Мідянка викладає українську мову у єдиній місцевій школі. Одружився два роки тому. Дружина Людмила пише оповідання, має бізнес. Нагородять його за збірку вибраних творів "Луйтра в небо". Її видали позаторік у столичній "Темпорі". До книжки додали словник зі 150 закарпатських слів, які вживає Мідянка. "Луйтра" — драбина, східці.

— Не думав, що отримаю премію, — говорить поет. — От за Рутківського був упевнений. Якраз закінчилися уроки в школі, коли дзвонять і кажуть, що я лауреат. Хоч і ніколи не ставив за мету отримати цю премію, цей статус все-таки щось значить. Гроші жінці віддам, вона знає, куди витратити. А сам писатиму, поки здоров'я є.

×