Несанкціоноване віче відбулось у Львові 13 червня 1988-го. Люди зібрались біля пам'ятника Іванові Франку. Зібрання ухвалило рішення створити Товариство рідної мови імені Тараса Шевченка.

На початку 1988-го в Україні діяли "неформальні" організації національного відродження: Український культурологічний клуб у Києві, Товариство Лева у Львові, клуб "Рідне слово" у Полтаві. Поширювались самвидави.

14 квітня 1988-го київська газета "Літературна Україна" друкує відкритого листа кількасот львів'ян про необхідність створення організації для захисту української мови. Це стало основою для створення Товариства рідної мови імені Тараса Шевченка. Ідею створення Товариства підтримали Львівське відділення Радянського фонду культури та члени його правління: Ростислав Братунь, Еммануїл Мисько, Орест Шейка, Наталя Чавага, зазначає Збруч.

Установчі документи, керівники, приміщення були підготовлені на травень 1988-го. Датою проведення установчої конференції обрали 13 червня. Місцем проведення мав стати Будинок культури будівельників на вулиці Стефаника, 16а. Однак стає відомо, що секретар міськкому КПРС Адам Мартинюк заборонив проводити збори.

О шостій вечора під зачиненою брамою Будинку культури збираються обурені львів'яни. Йдуть до пам'ятника Івану Франку.

"А що далі? Всі дивляться на мене як на організатора цього дійства, а я не знаю, з чого починати. Та й переляк починає потроху закрадатись у душу, бо одна річ — відкривати збори в залі, інша — несанкціонований мітинг, перший за багато десятків років", - згадує український журналіст і краєзнавець Ігор Мельник.

Заспокоює людей, які вже були готові бити вікна міськкому партії. Зачитує статут товариства.

Мітинг залишився без уваги влади та міліції. Підлеглі не мали чітких інструкцій. Дрібні керівники не наважилися виявити ініціативу. Великі чиновники залишили свої робочі кабінети. Товариство було створено.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Розпуск Ради: українці пікетують Конституційний суд

"Повернувшись після зібрання додому та розпивши з друзями пляшку вина, - пригадує Мельник, - я нарешті зрозумів, що все нібито обійшлось, і спатиму нині у своїй постелі. Донині дивує, чому тодішня влада не відреагувала в належний спосіб на цей стихійний мітинг. Адже навіть через дрібніші інциденти застосовували негайні репресії. Про те, що соціалізм уже "набув людського обличчя", теж не доводилося говорити".

Лише 21 червня 1988-го львів'яни побачили у своїх поштових скриньках аркуш паперу з написом: "Тимчасові правила проведення зборів та інших масових заходів, які організовуються в містах та інших населених пунктах Львівської області". Нею влада прагнула заборонити мітинги.

×