Поета Василя Стуса 28 серпня 1985-го направили у карцер табору 389/36 біля села Кучино Пермської області, Росія.
Перед цим наглядачі знищили його збірку "Птах душі" з 300 віршами. Стус кілька разів оголошував голодування на знак протесту проти жорстокого поводження табірної адміністрації з політв'язнями.
27 серпня Стус поклав на горішні нари книжку і читав, спершись ліктем. За це його звинуватили у порушенні режиму. На нарах заборонено було сидіти після підйому.
Наглядачі склали рапорт, що Стус у робочий час лежав на нарах у верхньому одязі та на зауваження контролера грубив. За це поет отримав 15 діб карцеру.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Лякав поглядом конвоїрів" - близькі Василя Стуса поділилися спогадами про нього
На знак протесту Василь Стус оголосив безстрокове сухе голодування.
Стус помер у ніч на 4 вересня. За офіційними даними, у нього зупинилося серце. Інші політв'язні вважають, що його смерть могли підлаштувати.
Дисидентів Василя Стуса, Юрія Литвина та Олексу Тихого перепоховали в Україні 19 листопада 1989 року. В аеропорту "Бориспіль" їхні труни зустрічали біля тисячі людей.
Спочатку Олексу Тихого поховали на кладовищі "Северное" в Пермі, Юрія Литвина та Василя Стуса - у селі Борисово, 7 і 9 стовпчики. Померли в тюрмі. За радянськими законами не можна було забирати тіло в'язня поки термін перебування за ґратами не завершився. Ексгумацію забороняли, пояснивши це погіршенням санітарно-епідемічної ситуації. Згодом таки вдалося вивезти тіла.
"Першою близько 19-ї години вийняли Стусову домовину. Зняли віко. Тіло не накрите. Усе чорне: обличчя, зеківський одяг, подушка під головою, стружки в домовині. Тіло всохло, носовий хрящ запав, але нема сумніву, що це Стус. Треба зауважити, що ми мали такі сумніви. Дмитро (син Стуса. - Gazeta.ua) глянув і сказав: "Це тато". Стягнув шапочку з голови, закрив нею своє обличчя і скрушно відвернувся", - розповідав Василь Овсієнко, колишній політв'язень та громадський діяч.
4 
1
Коментарі