Сосюра виконував особливі розпорядження Петлюри

6 січня 1898 року на станції Дебальцеве на Донбасі народився поет Володимир Сосюра.

У 1909–1911 роках працював на содовому заводі міста Верхнього в бондарському цеху, телефоністом та чорноробом. З 1911-го до 1918 року навчався в двокласному міністерському училищі у Верхньому, трикласному нижчому сільськогосподарському училищі на станції Яма Північно-Донецької залізницi, маркшейдерському бюро Донецького содового заводу.

Навесні 1918 року Сосюра мешкав на великій залізничній станції Дебальцево. Коли німці розпочали наступ на більшовиків у березні 1918 року, у Дебальцево виникла підпільна організація, що поставила собі за мету вибити більшовиків із краю. Сосюра був одним із перших добровольців цієї організації, що формувалась під прикриттям вільного козацтва, пише a-ingwar.blogspot.com.

Козаки швидко роззброїли місцевих червоноармійців і провели війська Антонова-Овсієнка, що відступали з України під натиском німців.

У період гетьманату Петра Скоропадського Сосюра потрапив до бахмацької охоронної сотні, створеної для повернення маєтків колишнім власникам, відбиранням землі в селян відповідно домовленостей німців та Центральної Ради. Сосюра служив до жовтня 1918 року, коли охоронні сотні розформували під тиском українських соціалістів, які вважали їхню діяльність надто жорстокою.

Цей перший військовий досвід потім зараховувався Сосюрі і в армії УНР, і в денікінській армії. До війська УНР Володимир Сосюра вступив вже не рядовим, а бунчужним. Служив у третьому гайдамацькому полку отамана Омеляна Волоха, що складався з переконаних націоналістів і противників більшовизму. Свого часу полк уславився штурмом повсталого "Арсеналу" у Києві у січні 1918 року і вважався за особисту гвардію Петлюри.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Видатні для України донбасці

Протягом зими-весни 1919 року третій гайдамацький полк брав участь у боях з махновцями і подальшому розстрілі полонених. Займався ліквідацією харківського підпілля 3-6 січня 1919 року. Сам поет писав, що перед тим, як повести гайдамаків на штурм повсталих заводів, їм видали по казанку спирту. Врешті-решт, ліквідація підпілля була досить кривавою. Цікаво також те, що обурювала більшовиків згодом не кількість загиблих — їх було близько сотні — а наруга гайдамаків над революційними стягами. Зібравши всі трофейні знамена, гайдамаки порозрізали їх на шмаття і поробили довгі шлики на шапки.

Цей факт став наріжним каменем ставлення червоних до гайдамаків третього полку — воякам із червоними шликами пощади не було. Перед розстрілом полоненим зрізали скальп-оселедець, що було знаком помсти.

Сосюрі доводилося неодноразово виконувати накази, що надходили безпосередньо від Волоха чи Петлюри. Одним із таких "спецзавдань" був арешт командувача східним фронтом полковника Болбочана.

Петлюра не довіряв Болбочану через його білогвардійські нахили. Крім того, у полковнику Петлюра вбачав свого конкурента, тому його ліквідація була питанням вирішеним.

Одним із дванадцяти найвірніших гайдамаків, що прибули заарештовувати Болбочана, був і бунчужний Сосюра. Спецзагін з'явився до штабного вагону і був готовий супроводити арештанта до Києва. Від Волоха він отримав таємний наказ провести ліквідацію по дорозі. Однак на допомогу полковнику кинулись вірні йому вояки і на станції ледь не сталася збройна сутичка. Врешті-решт Болбочан погодився на конвой, до якого долучилося ще дванадцятеро його вояків. Сили були урівноважені і ліквідацію провести не вдалося.

Навесні 1919 року поет захворів на тиф, а після одужання був відряджений до Житомирської юнацької школи — єдиного військового навчального закладу УНР. Там він мав отримати старшинський ранг і повернутися до полку командиром сотні. Житомирську школу вважали осередком найвідданіших українській справі вояків, її вихованці, зокрема, охороняли ставку Петлюри.

Але наприкінці 1919 року петлюрівська армія під тиском червоних, білих та поляків, а особливо — епідемії тифу, була у стані неминучого розкладу. Рештки житомирської школи було кинуто проти білогвардійців, і сотню, в якій був і Сосюра, однієї ночі було оточено і взято у полон. Білі дуже лояльно поставилися до полонених — офіцерів без зайвих вагань призначали на командні посади у білу армію, а вихованців школи визнано юнкерами, і саме у такій іпостасі вони теж були зараховані до Добровольчої армії. Щоправда, повоювати за Денікіна Сосюрі так і не вдалося — він вдруге захворів на тиф і одужав лише тоді, коли до Одеси увійшли червоні.

Серед них були частини, які підкорялись червоному командуванню, але мали свій особливий устрій і складались переважно з колишніх петлюрівців. Такими військовими одиницями були Чорноморська бригада і кілька галицьких частин. Із вояків армії УНР більшовики сподівались створити цілу дивізію. До цієї дивізії вступив і Володимир Сосюра, знов таки бунчужним. Тут поет і прослужив до квітня 1920 року.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Андрій Малишко любив чарку і гру в "дурня"

Тоді в нього почалися стосунки із вродливою комісаршею, угоркою за походженням, неофіційною дружиною комісара полку, що перебував на фронті. Згодом вона й сама вирушила на передову лінію, де невдовзі і зникла. Під впливом кохання Сосюра почав писати вірші, які взялася публікувати більшовицька преса.

У 1921 виходить його збірка "Поезії", поема "Червона зима". По закінченні революції вчився в Комуністичному університеті в Харкові, з 1923-го на робфаці при Харківському інституті народної освіти. Належав до літературних організацій "Плуг", "Гарт", ВАПЛІТЕ, ВУСПП.

Одружився в 1922 році на Вірі Берзіній. Від цього шлюбу в нього було двоє синів. Вдруге Сосюра одружився в 1931 з Марією Даниловою. В них народився син Володимир.

У 1949 р. Марію Сосюру заарештували начебто за розголошення державної таємниці і заслали до Казахстану. В 1951 його звинувачують у "буржуазному націоналізмі" за патріотичну поезію "Любіть Україну".

Помер 8 січня 1965 року.

×