9 березня 1814 року в родині кріпаків Григорія Шевченка і Катерини Бойко у селі Моринці - тепер Звенигородського району Черкаської області, народився син Тарас. Незабаром родина перебралася до села Кирилівки. У дитинстві Тарас Шевченко захопився поезією та малюванням. Власник Кирилівки Павло Енгельгардт призначив його дворовим слугою. Забрав із собою до Вільно - тепер Вільнюс, а потім в Петербург.
За 2,5 тис. руб. з кріпацтва талановитого хлопця викупили художник Карл Брюллов і поет Василь Жуковський. Тарас Шевченко став студентом Петербурзької академії мистецтв та улюбленим учнем Брюллова.
1840 року підготував поетичну збірку "Кобзар", завдяки якій став відомим. 1843-го та в 1845-1847 роках мандрував Україною та написав більшість відомих творів, змальовував старовину та портрети дворян. Вони ж його радо приймали у себе.
Gazeta.ua підібрала добірку спогадів про відвідини Тарасом Шевченком українських сіл та містечок.
1843 року разом із письменником Євгеном Гребінкою потрапив на день народження вдови-поміщиці Тетяни Вільхівської в селі Мойсівка - тепер Драбівський район, Черкаської області. Про той вечір згадував лікар Андрій Козачковський:
"Один із його приятелів завіз його до генеральші Тетяни Вільховської. Здається, це був день її іменин. Крім місцевої громади з декількох повітів, з'їжджалися до неї знайомі з Петербурга і Москви, - близько 200 осіб. На ці блискучі збори Шевченко з'явився майже нікому невідомим. Не минуло години після його приїзду, як серед російської і французької говірки чулася вже українська мова, а через кілька годин зупинилися танці і господиня, поважна за 60 років стара, захоплена майже загальним настроєм гостей, виконала з Шевченком народну українську "метелицю".
У Мойсівці Тарас Шевченко познайомився із багатьма впливовими та знаними людьми – письменником Олександром Чужбинським, офіцером і художником Яковом де Бальменом та сином генерального судді та предводителя дворянства Полтавської губернії Олексієм Капністом. Разом із Капністом він поїхав до Яготина, де проживала родина князя та генерал-губернатора у відставці Миколи Рєпніна-Волконського. Шевченко хотів оглянути картинну галерею маєтку та зробити копію портрета князя на замовлення Григорія Тарновського.
Про той візит донька князя Варвара Рєпніна писала:
"Він здався мені простим і невибагливим. Він одразу став у нас своєю людиною. Одним із тих, які так зручні в селі, кого приємно бачити у вітальні і кого можна залишати одного, не боячись, що він педантично образиться".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Она счастливо переменилась, потолстела и как будто помолодела"
Як художник Київської археографічної комісії 1845-го відвідав поміщика Григорія Ґалаґана в Сокиринцях – тепер Срібнянський район на Чернігівщині. Той влаштував великий бенкет. Олександр Кониський у книзі "Тарас Шевченко-Грушівський" зазначив:
"Бал скінчився найрозкішнішою вечерею, залитою шампанським, вином. Розкіш того балу "просто жахала" Шевченка. Але більш за все збентежила його душу, уколола в серце стару глибоку рану історія і вид віолончеліста з кріпацького оркестру, що грав на тому балу. Віолончеліст більш за все звернув на себе увагу поета: то був чоловік молодий, худорлявий і блідий.
"Соло своє він грав так, що хоча б і самому Серве, так не на сором би було". Поет, слухаючи те соло, дивувався, що ніхто з гостей, ні сам господар не дав оплесків віолончелістові за його суще артистичну гру! Коли ж віолончеліст, скінчивши соло на віолончелі, взяв скрипку і заграв арію "Преціози", душа поета не втерпіла. Тарас гукнув: "Браво!" - і став плескати в долоні. Усі гості подивилися на поета, наче на божевільного. Пан-господар так глянув на його, що Тарас схаменувся, догадався, що кріпакам не дають оплесків, замовк і пішов собі в сад, щоб там розвіяти журбу, що нагнали на його оті суворі й здивовані погляди господаря і гостей".
Того ж року Тарас Шевченко відвідав родичів у Кирилівці. Його родич Варфоломій Шевченко згадував:
"Трапилось се під храмове свято у кирилівській церкві, себто під свято Івана Богослова - 26 вересня. Церковний титар Ігнат Бондаренко запросив нас до себе на мед. День стояв теплий, ясний. У титаря було велелюдно, і ми, сівши в саду під яблунею, кружали мед (про сей мед Тарас і опісля згадував в однім з своїх листів). У титаря медовав якийсь сліпий лірник; Тарас зараз до нього: "Співай думи". Лірник ніяких дум не знав. Тарас став просити, щоб співав пісні, сам підтягав за ним. Далі лірник заграв "козака"; Тарас підмовив жінок і дівчат, і пішов танець!"
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Усміхається і підморгує - оживили світлини видатних діячів
Восени 1845-го жив у маєтку знайомого поміщика Олександра Лук'яновича в селі Мар'янському - тепер Великобагачанський район на Полтавщині. Кухар Арсеній Татарчук запам'ятав художника таким:
"Жив в окремому відведеному йому приміщенні. Йому призначили окремого лакея, але від його послуг Тарас Григорович майже завжди відмовлявся. Він вставав на світанку і негайно брався до роботи. У вільний від малювання портретів час він майже завжди вдень залишався у своїй кімнаті, постійно читав книги, які брав з панської бібліотеки, або ж писав листи або щось інше. Лише зрідка блукав він околицями, при цьому часто зупинявся, вдивлявся в якісь віддалені предмети, змальовував різні види. Снідав і обідав він разом з панами і його не бачили нетверезим. У Мар'янському Шевченко весь час залишався майже безвиїзно. Лише зрідка він разом з Лук'яновичем їздив в село Злодієвку для купання в Пслі. Священник Бабич одного разу за обідом у Лук'яновича сказав: "Тарас Григорович! Вашого розуму хоч би на 20 чоловік та роздані, всім вистачило б!" Шевченко у відповідь голосно розреготався.
Деякий час Тарас Шевчеко жив у лікаря Андрія Козачковського в Переяславі. Там захворів і написав "Заповіт". Лікар згадував про гостя:
"Він писав ніби жартома. У справах, які я тоді мав з євреями, іноді наповнювалася ними вітальня моя, у якій Шевченко звичайно працював. Але цей галасливий кагал не тільки не заважав йому, навпаки, продовжуючи писати, він вслухався в розмови євреїв, втручався в них. Розсмішивши чимось кагал, сам реготав, продовжуючи швидко і безупинно свою справу, без будь-яких поправок".
Після одужання Шевченко заїхав до Олександра Чужбинського в село Ісківці - тепер Лубенський район Полтавської області. Разом ще раз відвідали Мойсівку та родину Закревських.
"Заїхав він до мене перед Масляною - блідий і з поголеною головою з нагоди недавньої гарячки, - згадував Чужбинський зиму 1846 року. - Тоді він постійно носив чорну оксамитову шапочку. Я і не знав, що він хворий за кілька верст лежав в Переяславському повіті. Під час хвороби Шевченко написав багато віршів. У цей і останній раз він заїхав до мене в Ісківці з метою запросити мене супроводжувати його по Малоросії: він мав у своєму розпорядженні змалювати давнє начиння по церквах і монастирях, а для мене будь-яка подорож зробилася необхідністю. Прибули до Ніжина. Приїзд Шевченка не міг залишитись таємницею. Двері наші не зачинялися; особливо нас відвідували студенти. У четвер ми вирушили на збори. Тут трапилася маленьке пригода. Хтось із начальницьких осіб не хотів було впустити Шевченка на тій підставі, що останній був в оксамитовій шапочці, але делікатно сьому чоловікові пояснили, що він хоч би в якому був костюмі, робив честь своїми відвідинами. Поет багато сміявся з цієї пригоди".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Жартує та фотографується - віртуальний Тарас Шевченко гуляє Києвом
У Березовій Рудці - тепер Пирятинського району Полтавської області, у поміщика Платона Закревського любив проводити час із дружиною господаря Ганною. Мав до неї почуття. Олександр Кониський писав:
"До Закревських хоч і приїздили декотрі з поклонників Бахуса і справляли знамениті свята "мочемордія" (Мочимордами себе називали представники товариства українського дворянства Лівобережжя, які проводили розгульні і пияцькі вечори), але ж Шевченко не раз у раз гуртовався до них. Частіш і зовсім не приставав, уникав. Він більш перебував в жіночому товаристві. Воно його більш вабило до себе. У гостинному покою пані Закревської Тарас поринав або в веселу розмову жіноцтва, або в прекрасну гру на роялі і співи самої Закревської і її гостей. А то й сам своїм гучним оксамитовим голосом співав українські пісні журливі. У такі години з товариства жіночого поклонники Бахуса жодним чином не спроможні були вирвати Тараса. Навпаки: "мочеморди" мусили самі приходити вже до жіночого товариства і просиджували тут геть за північ".
3 
1
Коментарі