За тиждень до Великодня у багатьох регіонах України відзначали Мертвецький Великодень або Навський. Корінь "нав" означав давньослов'янською "потойбіччя", "труна", "мрець". Переважно свято передувало традиційному Великодню, та подекуди його відзначали після свята. Одним із проявів цього звичаю, вже поєднаним із християнством, є теперішні гробки, проводи, поминки, а на східніших землях - радуниця, коли люди відвідують могили своїх родичів.
У літературі навському дню присвячене оповідання Григорія Квітки-Основ'яненка "Мертвецький Великдень". У гурту "Кому вниз" є пісня "Навський Великдень" на слова Андрія Середи. А публіцист Дмитро Донцов політичну статтю 1937 року про російський імперіалізм закінчив такими словами: "Мертвецький Великдень кінчиться. Незабаром заспівають треті півні. А тоді ніщо вже не стримає розпаду євразійського Китаю, що носить напущену назву СССР".
Культуролог Оксана Дідківська-Воробієнко розповідає про 8 обрядів у світовій культурі, пов'язаних із потойбіччям і пошануванням померлих.
1. Весілля привидів у Китаї
Для культури Китаю характерний такий обряд, що чужинець не відрізнить, весілля це чи похорон. Смерть оплакують і святкують одночасно. Краще це збережено в селах, містечках. Китайці дуже остерігаються самотності. Якщо за життя людина не знайшла пару, то деколи їй її знаходили після смерті. Далеко від мегаполісів досі справляють "Весілля привидів" - покійників. Чим молодша і гарніша мертва наречена, тим цінніший посаг отримує родина. Небіжчицю вдягають у весільне вбрання, і вона дістається родині мертвого чоловіка.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: В Лаосі археологи знайшли давній морг
Тіла дівчат приваблюють і після смерті. Деколи грабіжники їх викопують, аби продати для весілля. Недавно в провінції Хебей загинула дівчина. Батьки продали труп родичам померлого хлопця, щоб їхні душі в потойбічному світі були разом. За тіло близькі покійного заплатили 35 тис. юанів, це приблизно $5,5 тис. Через кілька днів мародери викопали і продали її тіло жителям сусіднього міста за 30 тис. юанів. Поліція заарештувала злочинців. А кілька років тому судили чоловіка, який заради посагу вбивав дівчат для такого весілля.
Чоловік заради посагу вбивав дівчат
Традицію "весілля привидів" намагалася викорінити комуністична партія на чолі з Мао Цзедуном. Але звичаї побороти важко, їх легше потіснити новими. Середньовічний ритуал знову набуває популярності.
2. Українське вінчання з покійником
До початку ХХ сторіччя мертву незаміжню вінчали і на території центральної України. Наречений був живим. Робили це з тих же міркувань, що й китайці – аби не лишалась одинока.
У Китаї традиційна культура патріархальна, тому наречену шукають для чоловіка. Головний дійовий персонаж обряду – він. Наша культура фемінна. Ритуальним центром є тіло дівчини. Для неї знаходять судженого. Роль нареченого часто грав юнак, який був близький до померлої при житті, але міг бути і сторонній, запрошений для здійснення ритуалу.
Обручки молодятам робили з тіста.
3. Карпатська оргія на похоронах
Наприкінці ХІХ століття, тобто в часи, коли у Києві ходив трамвай і в домівках були телефони, Михайло Коцюбинський на Гуцульщині став свідком похорону, після якого здійснили оргію. Західна Україна справила на Коцюбинського величезне враження, особливо її гірська частина, де ще жила давня архаїка, відома жителям центральної України лише з книжок. Тому Коцюбинський, який народився і помер у Російській імперії, пише такий промовистий твір як "Тіні забутих предків".
Оргії – забавка язичницька. В дохристиянські і ранньохристиянські часи поховальні оргії були завершальним етапом дійства і відбувалися, коли помирала поважна людина.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Незвичайні поховальні традиції та обряди народів світу
Померлого князя на Русі клали у човен, поруч із ним поміщали все, що буде потрібно на тому світі – одежа, зброя, прикраси, скарби, худоба. Вбивали княжого коня. Інколи погоджувалася вмерти дружина чи дівчина, яка кохала його. Все це викладали на велику купу дров зі священного дерева – дуба, липи, берези – й підпалювали. Вогнище підживлювали жертовними тваринами. Вірили, що великий стовп диму, який здіймається під небеса, відкриває померлому шлях у потойбічний світ.
Померлого князя клали у човен. Вбивали коня. Інколи погоджувалася вмерти дружина чи дівчина
Паралельно існувало погребання в землі. На могилі справляли тризну – язичницький жертовний обід. Їли коливо – пшеничну чи ячмінну кашу. Але сумували не довго, у час тризни жалоба за померлим переходила спершу в радість, а далі – в оргію. Тілесні задоволення пояснювали практичною метою. Смерть, за уявленнями русичів, боїться сексу. Мета оргії – відлякати смерть від роду, утвердивши перемогу життя над смертю.
4. Небесний похорон у Тибеті
Його ще називають роздачею милостині птахам. Згідно з тибетським віруваннями, душа покидає тіло в мить смерті, а тіло на всіх етапах має приносити користь. Останній прояв благочинності - згодовують мертве тіло птахам. Таке поховання багато тибетців досі вважають для себе єдино можливим.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Фредді Мерк'юрі написав сценарій свого похорону
У 1959 році китайська влада остаточно закріпилися на Тибеті й обряд заборонили. 1974-го, після численних прохань ченців, уряд дозволив Небесний похорон. Зараз є понад тисячу пагорбів для цього обряду. Тіло покійника садять, і так він "сидить" добу, доки лама читає молитви з тибетської Книги мертвих. Молитви допомагають пройти душі через 49 рівнів бардо – стану між смертю та відродженням. Через три дні близький друг покійного відносить його на місце поховання. Роґьяпа - людина, що здійснює поховальний обряд - робить надрізи на тілі, щоби стерв'ятникам було легше шматувати плоть. Кістки забирають, перемелюють, змішують із їжею і знов відносять птахам.
5. Румунський "Веселий цвинтар"
Цікава традиція зародилась у 30-ті роки ХХ століття в Румунії.
1935 року майстер надгробних пам'ятників у селі Сепинці Йоан Петраш зробив надгробок з гумором, а не з традиційною епітафією. Написав цікавинку про життя похованого, про його смерть. Селяни оцінили оригінальність, і з кожним роком було все більше охочих замовити веселі надгробки Петраша. Так виник "Веселий цвинтар".
На надгробку зображують, як помирала людина
Малюють яскраво, ледь не флуорисцентними фарбами, в манері дадаїзму. Зображують, як помирала людина. Різнокольорові машини зустрічаються у смертельному ДТП, або робочий біля станка.
"Веселий цвинтар" є світовою культурною спадщиною ЮНЕСКО.
6. В Індії труп пускають за водою
Особливу поховальну традицію має Індія. Ідеальним місцем смерті індуси вважають береги священної ріки Ганг. Майже всіх померлих кремують, а прах розсіюють над водою. Якщо кремація пройшла далеко від Гангу, то родичі зберігають прах удома, доки хтось поїде туди, де протікає священна ріка.
Спалити покійного – надто дорого, потребує багато дров
Та для найбідніших спалити покійного – надто дорого. Спалення потребує багато дров. Бідних багато, смертність висока, тому засоби для ритуального вогнища знаходять не всі. Пускають труп за водою. Хтось купається, пере речі - і повз нього пропливають розпухлі тіла. Іноді туристи повертаються додому з фотографіями плаваючих покійників. Влада намагається чистити Ганг, але в країні з населенням у 1,5 млрд це складно.
7. Захоронення в повітрі
Давній релігійний обряд у багатьох регіонів - індіанців, абхазо-адигських народів, мокшан, японців, а також народів на території Африки. Дотепер зберігся лише у чорношкірих племен. Померлого обмотують у кокон і підвішують на дереві, як велетенську лялечку.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ліхтарі засвічують для душ померлих родичів
Релігійне мотивування обряду - різне. Народ варрамунга з Центральної Австралії вважає, що дерева служать притулком душ аж до їх перевтілення. Стародавні єгиптяни вірили, що душі померлих стають птахами і сідають на гілки священного сикомора, а володарка цього дерева, богиня Хатор, з'являється в листі і пропонує їм хліб і воду. У Кореї вважали, що в деревах знаходять прихисток душі людей, які померли насильницькою смертю. У низці країн вірили, ніби в деревах поселяються душі, залишені на землі спокутувати гріхи.
8. Карнавал на День мертвих у Мексиці
Приклад позитивного ставлення до смерті – мексиканські Дні мертвих 1-2 листопада.
Люди відвідують місця поховань, "говорять" з мертвими родичами. На могилах будують вівтарі з фотографіями, реліквіями, приносять улюблені напої та їжу. Центральними вулицями до кладовищ ідуть пишні процесії. На свято готують хліб мертвих і цукрові калавери – солодощі у вигляді черепів, зроблені з цукру, шоколаду та щириці.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На могили тварин ставлять хрести з розп'яттям
Дні мертвих показані в мультфільмі Хорхе Гутьерреса "Книга життя". Популярні тури в Мексику на ці дні. Свято із сакрального дійства перетворюється на атрибут масової культури.
Коментарі