"Із усіх моїх учнів лише один розумів мене, та і той неправильно", — начебто сказав Геґель перед смертю. Начебто, бо крім дружини, яка стояла до останнього біля ліжка філософа, ніхто цього чути не міг. А учнями Геґеля вважала себе на той час добра половина німецького студентства.
Розуміти Геґеля їм було складно. Слухати ще важче. У Єнському університеті, де починав викладати Геґель, на лекціях він тримався так, ніби сидів удома за письмовим столом. Увесь час гортав свої зошити, шукаючи потрібне місце, нюхав тютюн, чхав, покашлював. І бубнив під ніс, ковтаючи слова, довгі речення, не звертаючи уваги на те, чи хтось його взагалі чує.
Одного разу Геґель переплутав час лекції і прийшов на годину раніше. В аудиторії випадково опинився якийсь студент, до того ж із іншого курсу. Цілу годину йому самому Геґель читав лекцію.
Він бідував. Університет платив йому 80 талерів, а навіть скромний студент витрачав 200.
Невідомо, що було б із філософією Геґеля, якби не жінка. Христіана Буркхардт була дружиною власника будинку, де філософ винаймав квартиру. Вона його просто підгодовувала, а потім народила від нього сина, Людвіга. У Христіани це була вже третя позашлюбна дитина. Геґель пообіцяв одружитися з нею, якщо та стане вдовою. Однак незабаром виїхав з Єни. Власник щоденної "Бамберзької газети" запропонував філософу посаду редактора.
"У мене завжди була схильність до політики", — пояснював Геґель друзям у листах, чому проміняв викладання в університеті на газетярство. Тоді слово "журналістика" ще не прижилося, і він звів своє ремесло до "політики". Й отримував у десять разів більше, ніж в університеті.
"Журналістам забороняється розповсюджувати відомості, які можуть завдати шкоди державі", — значилося в переліку обов'язків журналістів Баварії, затвердженому урядом. Із цим пунктом у Геґеля почалися проблеми. Улітку 1808 року, коли вирували наполеонівські війни, "Бамберзька газета" повідомила місця таборів баварських військ. Якогось офіцера засудили за розголошення військової таємниці. А Геґель, щоб виправитися в очах влади, надрукував детальний репортаж про зустріч Наполеона з німецькою знаттю в Ерфурті 26 жовтня 1808 року. Газету закрили взагалі. Геґель був у розпачі. Він так і не зрозумів, за що.
Тільки з часом історики в архівах Мюнхена знайшли нещасливий номер газети, де хтось із урядовців червоним обвів місце у репортажі: "Пан комерсант Гофман отримав від його величності короля Баварії золоту тютюнницю, прикрашену перлами, а його дружина і мадемуазель донька по гарному намисту кожна. Його величність король Вюртемберга подарував пані придворній радниці Рейнгардт, окрім значної суми грошей, ще й коштовності".
Пізніше Геґель очолив гімназію у Нюрнбергу. Коли філософа запросили викладати до Гейдельберга, він написав, що після викладання дітям може вже не зазирати у записи на лекціях.
Схильність висловлювати прості думки довгими і складними реченнями німці вважали чеснотою. Ще за життя студенти склали жарт про Геґеля. Мовляв, він перед лекціями тренувався на своїй дружині. Коли бачив, що вона розуміє його, одразу ускладнював мову лекції і вже потім ішов до студентів.
"Хто має хорошу дружину і справжню мету в житті, той має все", — казав філософ про свою Марію. Побралися вони, коли Геґелеві вже виповнилося 40. Його обраниця була вдвічі молодшою. Батьки довго вагалися, бо Геґель — лише директор гімназії, а вони, Тухери, яка-не-яка, а таки нюрнберзька знать. Торгувалися б іще довго, якби друзі Геґеля не обдурили старого Тухера. Йому написали листа, де натякнули, що одружуватися треба зараз. Удові директора гімназії, мовляв, дають добру пенсію в разі смерті чоловіка. Якщо ж Геґелю відмовити, то він поїде викладати в університет. А там, якщо дочка Тухерів і стане його дружиною, пенсію не призначать.
Марія народила йому двох синів — Карла та Емануїла. Старшого позашлюбного Людвіга Геґель також не забував. Регулярно надсилав гроші, а коли хлопцеві виповнилося 15, віддав його вчитися комерції. Для Людвіга це стало трагедією, бо він хотів студіювати мови. Ображений на батька, юнак подався до голландського війська й загинув в Індонезії.
Слава до Геґеля прийшла, коли він наближався до 50-річчя. У Тюбінгені, де колись вчився філософ, це стало докором сумління вчителів, які ще його пам'ятали. Хтось із керівництва навіть виправив випускне свідоцтво Геґеля, де значилося: "Здоров'я слабке. Зріст середній. Красномовністю не вирізняється. У філософії ніякого старання не виявив". В останньому реченні "ніякого" закреслили і зверху дописали "багато".
Зі славою нарешті з'являються гроші. Більшу частину бюджету філософ витрачає на вбрання дружини. Хоча сам Геґель теж не був байдужим до свого зовнішнього вигляду. Якось він навіть сказав: "Боротися з модою — це хлоп'яцтво".
Лекції Геґеля збирали до двох сотень студентів. Професорів, про яких переказували безліч анекдотів, знали тоді краще за акторів. Хоча Геґель і читає майже без папірця, слухати його все одно важко. Більшість ходить не слухати філософа, а подивитися на нього. Дехто зі студентів відверто зізнається професорові, що не розуміє, про що він говорить. Той у відповідь саркастично посміхається. А одному з таких слухачів радить поглибити знання географії, мов, математики — настільки він вважав своє вчення всеохопним.
Протиріччя — критерій істини, відсутність протиріччя — критерій хибності. Геґель назве це головною формулою діалектики, якої навчить кілька поколінь європейської молоді.
Однак ніде він не буде пошанований так, як у Радянському Союзі. Мало не всі його твори були дозволені до друку і вивчалися в університетах СРСР. Чому? Бо Геґель уже після смерті потрапив під гостре перо Карла Маркса. Той побачив у його творах "кінець німецької класичної філософії". А Володимир Ленін, читаючи в Геґеля пояснення Бога, на полях книжки напише: "Сволочь идеалистическая!!!". Приблизно такі ж коментарі звучатимуть в радянських вузах протягом сімдесяти років. Доповнюватиме їх ленінське зауваження: "Твори Геґеля — найкращий засіб для отримання головного болю". Розповідали, що у 1930-х на комсомольських зборах який-небудь запальний студент міг вигукнути: "Гегеля к стенке!" Можливо, так і не дізнавшись, що той помер іще сто років тому.
У неділю 14 листопада 1831 року перед обідом йому раптом стало погано. Лікарі нічого не змогли вдіяти, і до вечора Геґеля не стало. Сказали, що через холеру.
Дружина пережила його на 24 роки. Їй довелося опікуватися синами, які осиротіли ще підлітками. Смерть Геґеля підняла ціну на його книжки. Марія навіть попросила всіх, до кого писав покійний чоловік, повернути його листи. Це дозволило їй дати дітям добру освіту. Старший з них, Карл, став досить успішним істориком.
1770, 27 серпня — у Штутгарті народився Георг Вільгельм Фрідріх Геґель
1787 — уперше закохався — в доньку професора теології гімназії, в якій вчився
1789 — перша політична любов — Наполеон Бонапарт
1803 — на годину раніше прийшов на лекцію і прочитав її не своєму студентові
1806 — у ніч перед битвою під Єною між військами Наполеона та його противниками дописав свій головний твір — "Феноменологія духу"
1808 — зрозумів, що журналістика — це політика
1811 — друг Геґеля обдурив його майбутнього тестя фон Тухера, і той видав за філософа свою доньку Марію
1818 — почав викладати у Берліні
1831, 14 листопада — помер від холери
6 
1
Коментарі
1