Пам'ятник Богданові Хмельницькому мав з'явитися в Києві ще 1854-го — до 200-річчя Переяславської ради. Ідею подав помічник попечителя Київського навчального округу Михайло Юзефович. Цей борець із українським та польським національними рухами розглядав спорудження монумента гетьманові як удар по "сепаратистах".
Але невдовзі Російська імперія втягнулася в Кримську війну, потім справу відклали через польське повстання 1863 року. І лише 1868-го замовили проект петербурзькому скульпторові Михайлу Микешину, який уже ліпив Хмельницького для пам'ятника на честь 1000-ліття Росії в Новгороді.
У проекті, запропонованому Микешиним 1869 року, гетьман мчав верхи по високій кам'яній скелі. Булава в його руці цілилася в небо. Під скелею містилася багатофігурна композиція, у центрі якої — кобзар, схожий на Тараса Шевченка. Із ним скульптор свого часу приятелював. Цар Олександр ІІ наказав прибрати скульптурні постаті й зажадав, щоб булава вказувала на Москву.
1870 року комітет зі спорудження пам'ятника Хмельницькому під керівництвом Юзефовича оголосив всенародне збирання коштів. Монумент планували відкрити 1888-го, під час урочистостей із нагоди 900-ліття хрещення Русі.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Софія Київська є найбільшим архівом графіті на теренах колишньої Русі"
Гроші надходили дуже повільно — не зібрали й половини суми, уже не кажучи про гонорар скульпторові. Аби Микешин не відмовився від роботи, Олександр ІІ подарував йому 1872-го тисячу десятин землі на Катеринославщині. А наступного року замість суми, якої не вистачало на пам'ятник, наказав видати 1600 пудів зеленої міді (понад 26 тонн).
Та виникли проблеми з розташуванням монументу. Микешин хотів установити його на Софійській площі, де 23 грудня 1648 року кияни вітали Богдана Хмельницького після перших перемог над поляками. Комітет Юзефовича був "за". Заперечення мало київське духівництво. Мовляв, віруючі йтимуть від Михайлівського до Софійського собору і впиратимуться поглядом у хвіст гетьманового коня. Міська влада 1874 року погодилася пересунути гетьмана на Бессарабку й перейменувала її на площу Богдана Хмельницького. Але Юзефович домігся, щоб котлован почали рити все ж на Софійській площі.
Коли 1881-го на трон зійшов Олександр ІІІ, Микешин скористався тим, що нові царедворці не знали про події десятирічної давнини, і вдруге попросив матеріал для київського пам'ятника. Надану раніше мідь він продав, а гроші сховав собі до кишені. Йому дали бронзу на ту ж суму, що й раніше, але тепер через інфляцію пудів було вдвічі менше. Їх вистачило лише на вершника. Розгорівся скандал, скульптора звинуватили в крадіжці. Щоб покласти край цій історії, цар зобов'язав артилерійське відомство переплавити старі гармати. З того металу й відлили коня, який за розмірами вийшов менший, ніж належало.
Нарешті пам'ятник прибув до Києва. Постаменту ще не було, тож його поклали на подвір'ї відділку поліції. Кияни жартували: "Хмельницького арештували, бо приїхав без паспорта". Тоді міський архітектор Володимир Ніколаєв привіз на Софійську площу брили сірого граніту, які лишилися після будівництва Ланцюгового мосту через Дніпро, і спорудив п'єдестал-скелю. Хоч не таку, як планував Микешин.
Київська влада довго міркувала, як розташувати вершника, щоби круп коня не був звернений до жодного із соборів, і щоб булава вказувала на Москву. Нарешті 23 червня 1888 року пам'ятник освятили. Микешина на урочистості не запросили.
1 
1
Коментарі
13