Виповнюється 175 років від того часу, як Шевченко написав поему "Гайдамаки".
Відтоді, як "Гайдамаки" з'явилися на світ, навколо них розгортаються дискусії. Одні й ті самі цитати інтерпретують з діаметрально протилежними висновками. Про це йдеться на Radio Svoboda.
Коли Шевченко почав писати поему, – певних, документально підтверджених, відомостей немає, проте є усі підстави вважати, що, в основному, він її завершив 1840 року після виходу "Кобзаря". Останню крапку в поемі Шевченко поставив 7 квітня 1841 р., коли дописав вступ.
На початку листопада Шевченко віддав поему на розгляд цензури, а вже наприкінці цього місяця цензор Пьотр Корсаков санкціонував її публікацію. Цей самий цензор роком раніше дозволив "Кобзар" і альманах "Ластівку", де надруковано перший розділ "Гайдамаків".
Поет спершу сподівався, що він видасть "Гайдамаки" коштом земляка Василя Григоровича, конференц-секретаря Академії мистецтв, але ці надії виявилися марними.Тому, отримавши цензурний дозвіл на публікацію поеми, Шевченко відразу надрукував передплатні квитки і заходився їх поширювати. Виручені кошти мали покрити витрати на видання.
У країні, проте, саме на той час виникла видавнича криза: провінція перестала довіряти столичним книгарям, множилися різні шахрайства, і це відбилося на тому, що передплата на "Гайдамаки" йшла дуже повільно. Не знайшовши спонсора, Шевченко видав поему за ті кошти, які отримав через передплату, а також у борг. Уже в грудні книжку було надруковано.
Вихід "Гайдамаків" у світ збігся в часі з появою першого випуску видання Алєксандра Башуцького "Наши, списанные с натуры русскими", яке привернуло увагу жандармів III відділу і самого царя. Видання дозволив той самий цензор Корсаков, а одним з ілюстраторів книжки (13-го випуску) був Шевченко.
Який був наклад книжки, відомостей немає. Шевченко зміг забрати із друкарні лише невелику його частину – заборгованість не дозволяла поету розпоряджуватися усім накладом.
Продаж ішов дуже повільно, на відміну від "Кобзаря", який після виходу буквально розлетівся. Борг перед друкарнею "висів" над Шевченком, і щоб його погасити, поет змушений був увесь нереалізований наклад – 800 примірників – продати книгареві Лисєнкову, причому за значно нижчою ціною.
Протягом 1858-го і наступного, 1859-го років Шевченко вів із цензурним відомством перемови про нове видання творів. Петербурзький цензурний комітет не міг дозволити таке видання без санкції Головного управління у справах друку, а воно, своєю чергою, без ІІІ відділу, а той, відповідно, без прямої вказівки царя, адже саме цар власноруч наклав резолюцію на вироку, щоб заборонити Шевченкові в солдатах писати і малювати. По цьому ланцюжку твори поета проходили декілька разів, і врешті поетові дозволили перевидати вже опубліковані раніше тексти поезій, а також переспіви псалмів за умови, що їх цензура розгляне по-новому. Внаслідок повторного розгляду "Гайдамаків" їх було дозволено до друку, проте без вступу, у тексті якого цензор побачив крамольні думки і вилучив. Так поему і було опубліковано в "Кобзарі" 1860 року.
Опублікувавши цю нову редакцію в "Кобзарі" 1860 року, Шевченко почав далі правити текст уже в друкованому примірнику, проте цю правку не довів до кінця
Як не дивно, попри те, що за совєтів "Гайдамаки" вважалися класичним твором, саму книжку – першодрук 1841 року – ніколи не перевидавали.
2 
1
Коментарі