9 червня 1847 року російський цар Микола I підписав вирок художнику і поету Тарасу Шевченку. Його відправили в солдати. До вироку цар зробив припис "під найсуворіший нагляд із забороною писати й малювати".
Тараса Шевченка звинуватили в написанні віршів, які возвеличували часи Гетьманщини та окремішність українців. Участі поета в Кирило-Мефодіївському товаристві слідство не довело.
Став рядовим Оренбурзького окремого корпусу. Там потай малював і писав вірші. 1847-го створив поеми "Княжна", "Варнак", "Іржавець", "Чернець", "Москалева криниця", завершив цикл поезій "В казематі", заново переписав поему "Осика" (згодом — "Відьма"), балади "Русалка" й "Лілея".
Наступного року Тарас Шевченко взяв участь в Аральській експедиції під командуванням лейтенанта Олексія Бутакова. Перебування на острові Косарал стало дуже продуктивним. Виконав багато малюнків, сепій та акварелей, написав поеми "Царі", "Титарівна", "Марина", "Сотник" і понад 70 поезій.
Вдалося створити й зберегти чотири рукописні книжечки без назв, відзначених на титульних сторінках роками: 1847, 1848, 1849, 1850.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Журнал заборонили за вірш Шевченка
Після повернення з Аральської описової експедиції, в Оренбурзі, Шевченко зблизився з учасниками польського повстання 1830—1831 років. У квітні 1850-го його заарештували й після піврічного ув'язнення на гауптвахті відправили до Новопетровського укріплення - нині місто Форт-Шевченко у Казахстані. Там він відбув сім років. Вода там була солонувата, харчі теж. Через це страждав від цинги.
"Справжня пустеля! пісок та камень; хоч би травичка, хоч би деревце — нічого немає. Навіть гори порядної не побачиш — просто, чорт знає що! дивишся, дивишся, та така тебе туга візьме — просто, хоч давися; так і повіситись нічим", — писав Тарас Шевченко у листі до Семена Гулака-Артемовського.
21 липня 1857-го в укріплення надійшов наказ про звільнення зі служби Тараса Шевченка. На початку серпня він прибув до Астрахані, ще майже місяць добирався до Нижнього Новгорода. Там і поселився. Жив під наглядом поліції, до Петербурга повертатися йому заборонили.
У січні 1846-го в Києві виникло Кирило-Мефодіївське товариство. Його називають першою українською політичною організацією.
"Коли говорять, що український політичний рух бере початок із кирило-мефодіївців – це правда. Вони творці української національної ідеї, яка передбачає свою державу та республіканський устрій. Їхні мрії втілились у життя в XX столітті", - розповів кореспонденту Gazeta.ua історик Євген Луняк.
4 
1
Коментарі