Донецько-Криворізька Радянська Республіка увійшла 19 березня 1918-го до складу Української Соціалістичної Радянської Республіки. Формально існувала трохи більше місяця.
У Четвертому універсалі Центральної Ради проголосили створення незалежної України з поширенням її кордонів на Донецько-Криворізьку область. Короткочасну радянську республіку було проголошено 12 лютого 1918 року на четвертому обласному з'їзді Рад робітничих депутатів Донецького і Криворізького басейнів у Харкові.
Охоплювала Сумщину, Харківщину, Донеччину, Катеринославщину, Херсонщину з Кривим Рогом, Єлисаветградом та частину Області Війська Донського по лінії залізниці Ростов - Лиха (фактично все Лівобережжя) з Таганрогом і Олександро-Грушевським (тепер — Шахти, Росія). Столиця - Харків. Мала контакти з іноземними державами та їхніми послами.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Українським громадянам почали видавати паспорти
Територію поділили на 12 районів. У кожен район входили 10-20 місцевих рад. Головою Раднаркому й комісаром народного господарства маріонеткової республіки став Федір Сергєєв.
Ленін не визнав новостворену республіку ні самостійною державою, ні частиною Російської Федерації. Тому на другому Всеукраїнському з'їзді Рад у Катеринославі Сергєєв заявив, що ця республіка становить складову частину Радянської України.
Донецько-Криворізьку республіку ліквідували. "Ніякого Донкривбасу не буде і не повинно бути, час би кинути займатися дурницями", - написав про це майбутній генсек, а на той час народний комісар у справах національностей Йосип Сталін.
Центральна Рада 4 березня 1918-го ухвалила закон "Про реєстрацію громадянства Української Народної Республіки". Усі питання про надання громадянства УНР належали до компетенції Міністерства внутрішніх справ.
2 
1
Коментарі