Правозахисника Михайла Гориня засудили як "особливо небезпечного рецидивіста" у Львові 25 червня 1982 року. Призначили 10 років позбавлення волі та 5 років заслання.
Переслідувати дисидента розпочали з 1963 року. Тоді він став одним із фундаторів Львівського клубу творчої молоді "Пролісок". Поширював самвидав, серед якого і критичний щодо радянського ладу. За 2 роки його заарештували за "антирадянську агітацію та пропаганду". Зняли з потяга "Сімферополь – Львів" разом із дружиною Ольгою, коли вони поверталися з відпочинку. Дружину відпустили, а йому призначили 6 років таборів суворого режиму. Покарання відбував у Мордовії. Пізніше дали ще 3 роки за поширення самвидаву серед в'язнів.
Після звільнення повернувся до Львова, де йому відмовили у прописці. Працював машиністом, кочегаром - так уникав можливих звинувачень у дармоїдстві. Пізніше працював психологом, долучився до діяльності правозахисної організації Української Гельсінської групи, однак офіційним членом не став. Після її розгрому працював над інформаційним бюлетенем організації.
Активна дисидентська діяльність спричинила поновлення переслідування з боку КГБ. Уже 1981 року в його будинку було проведено декілька обшуків. Під час одного з них слідчі підкинули сфабриковані документи, пов'язані з УГГ. Після останнього обшуку його знову заарештували, хоча й не знайшли жодних доказів протиправної діяльності. На знак протесту Михайло Горинь оголосив голодування, а на 10-й день стався серцевий напад.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Український правозахисник загинув у російській лікарні
Різке погіршення здоров'я не звільнило від засудження. На судилищі 25 червня до антирадянської агітації і пропаганди додали відмову свідчити у справі правозахисника Івана Кандиби, якого звинувачували у співавторстві й розповсюдженні антирадянських матеріалів.
Уже 12 листопада Михайла Гориня доправили до табору ВС-389/36 селища Кучино Пермської області. Там співкамерниками був офіційно прийнятий до Гельсінської групи. Написав на багатьох із них психологічні нариси, зокрема на Олексу Тихого та Василя Стуса. Сам мав безліч великих проблем зі здоров'ям.
Помилування отримав 2 липня 1987-го у зв'язку з горбачовською перебудовою. Повернувшись в Україну, взяв активну участь у політичному житті країни, здобутті та розбудові її незалежності.
4 вересня 1965-го в київському кінотеатрі "Україна" відбулася прем'єра фільму Сергія Параджанова "Тіні забутих предків" за повістю Михайла Коцюбинського. На обговоренні стрічки після виступу режисера слово взяв літературознавець Іван Дзюба.
"У нас велике свято, але й велике горе. В Україні почалися арешти творчої молоді. За ґратами опинилися Опанас Заливаха, Іван Світличний, Михайло Горинь, Михайло Масютко, Ярослав Менкуш", - каже Дзюба зі сцени. Івана Михайловича від мікрофона почав відштовхувати директор кінотеатру Федір Брайченко.
4 
1
Коментарі