1 серпня 1942 року командувач Військово-морськими силами Німеччини адмірал Редер отримав шифрограму з Токіо. За даними японських розвідників 1 серпня Берінгову протоку минув крупний радянський конвой з 19 суден, що рухався на захід. Транспорт охороняли лише три есмінці. Німецькі моряки, що нудилися без роботи у фіордах Норвегії давно готувалися напасти на радянську Північ. Тепер вони отримали наказ готуватися до виходу в море. Спочатку місію потопити радянські та союзницькі транспорти та порушити навігацію Північного морського шляху мали доручити крейсеру "Лютцов" Однак на "Лютцові" не було замінено 4 дизельних генератори. Тому місію доручили крейсеру "Адмірал Шеєр", збудованому в квітні 1933 року. Командував кораблем досвідчений моряк Вільгельм Меендсон-Болькен.
Операція "Вундерланд" (країна чудес) від самого початку була приречена на провал. Німці уяви не мали про навігацію Північним морським шляхом. За їхніми підрахунками радянський конвой мав минути протоку Вількицького, що з'єднує море Лаптєвих із Карським морем 22 серпня. Насправді транспорт прибув туди лише 22 вересня.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Гітлер ледь не потрапив у полон у Запоріжжі
Утім підготовка до операції велася з німецькою ретельністю. На Шпіцберген висадили метеорологів, які мали спостерігати за рухом льодів. У Карське море вийшли два підводні човни. Після шеститижневого техогляду 15 серпня з норвезької бухти Боген вийшов сам крейсер. За три дні у густому тумані він ледь не зіткнувся з радянським торговим судном "Фрідріх Енгельс", що прямувало з Рейк'явіка в порт Діксон. На щастя німців з "Енгельса" їх не помітили. Однак на "Шеєрі" виникла нова проблема – зламався компас на літаку-розвіднику "Арадо". Тепер він міг вести розвідку лише в межах видимості крейсера.
Однак у Карському морі німців чекало розчарування: ні підводні човни, ні літак не виявили жодних конвоїв. Лише 21 серпня "Арадо" з відремонтованим компасом помітив у морі транспорт – 8 суховантажів, два танкери та два криголами – "Ленін" та "Красін". Утім льотчик "Арадо" так боявся себе виявити, що не розгледів напрямку руху й повідомив Меендсену-Болькену, що конвой іде зі сходу на захід. Насправді він вийшов 9 серпня із Архангельська і рухався на Далекий Схід. Неуважність льотчика урятувала життя багатьом радянським морякам, бо капітан "Шеєра" вирішив чекати транспорт біля банки Єрмака. Лише згодом німці виявили помилку: інтенсивні радіоперемовини конвою з берегом віддалялися все далі на схід. Крейсер кинувся доганяти втікачів. Але цього разу невезучому Болькену завадили льоди, що суцільною масою сунули з півночі. У суцільному льодяному оточенні німецький крейсер ішов з далеко не крейсерською швидкістю – 10 миль за 9 годин.
25 серпня знову невдача – невдало приводнився літак-розвідник. Його довелося розстріляти із зеніток. Без літака переслідування транспорту не мало сенсу – Болькен наказав повертати на захід і рухатися вздовж берега. Тут німцям нарешті пощастило – біля острова Белуха вони помітили радянський криголам "Адмірал Сибіряков". Щоб збити з толку радянських полярників німці підняли над крейсером американський прапор і стали носом до криголама. З радіо перехвату Болькен знав, що у Білому морі знаходиться американський крейсер "Тускалуза" й вирішив замаскуватися під нього. Тим більше, що радянська розвідка проморгала появу німецького крейсера й на криголамі про нього нічого не знали.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Солдати вермахту в оточеному Сталінграді чули своїх рятівників
Однак на "Сибірякові" насторожилися: американці щось дуже наполегливо розпитували льодову обстановку й не могли правильно назвати свій корабель. На запитання : "Хто ви?" радянський шифрувальник отримав дивну відповідь: "Сисиама". Японський крейсер під американським прапором ще більше насторожив капітана "Сибірякова" Анатолія Качараву. Він наказав передати радіоповідомлення на берег. У відповідь німці відкрили вогонь. Хоч на криголамі й були 32 військових і кілька гармат він не зміг чинити опір німецькому крейсеру. Після шести залпів із "Шеєра" на судні почалася пожежа. Горіли бочки з бензином. Анатолія Качараву було поранено. Останнє повідомлення радянського радиста було коротким: "Горимо, прощавайте". Моряки відкрили кінгстони, але не спустили червоний прапор. Зі 104 чоловік екіпажу, німецький катер урятував лише 22 в тому числі й капітана. Решта відмовилася від порятунку. А кочегар Матвєєв навіть кинув у німців, що пливли його рятувати сокиру. Інший кочегар – Вавилов добрався до найближчого острова, де його лише через 36 днів підібрав літак.
Між тим Болькен лише через 12 годин після атаки на "Сибірякова" наважився напасти на порт Діксон, що в гирлі Єнісею. Цього часу радянському командуванню вистачило, щоб зупинити демонтаж берегових батарей. Їх мали відвезти на захід – в порт Амдерму. Відтак Діксон охороняли три берегові батареї та два корабля – сторожовик СКР-19 та пароплав "Революціонер". За даними німецької розвідки місто охороняли лише 60 бійців військ НКВД. У час ночі 26 серпня "Адмірал Шеєр" з'явився на внутрішньому рейді порту Діксон. З третього залпу німці домоглися прямого попадання в сторожовик СКР-19. Було вбито 6 матросів і поранено 21. Радянський корабель сів на мілину. Через дві хвилини 3 влучних попадання вивели з ладу й "Революціонер". На кораблі була перебито паропровід і він не міг знятися з місця. Дим від нього заважав береговій батареї виявити німецький крейсер. Але її наявність засмутила Болькена – він побоявся наблизитися до берега й висадити десант. Німці сховалися за островом Наковальня, щоб за годину повторити атаку. Цього разу були атаковані радіостанція, порт та інші будівлі. Болькен залишився задоволений обстрілом: окрім радіостанції німці підпалили склад солярки. Місто горіло, а радіозв'язку з ним не було дві доби. Капітан дав наказ відпливати.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Другу світову валянки вирішували долю окремого солдата, а то й усієї битви
Пізніше радянські дослідники створили легенду, нібито берегова охорона влучила в "Шеєр" тричі. Утім німці ніколи про таке не згадували. Насправді берегова батарея не вела радіорозвідки, не мала дальномірів, а її обслуга ніколи не стріляла по морських цілях. За таких обставин радянські моряки могли влучити лише випадково.
28 серпня "Адмірал Шеєр" вже був біля Землі Франца-Йосифа, а 30 серпня кинув якір у норвезькому фіорді Шьомек. Невдовзі англійська розвідка доповіла, що всі німецькі крейсери на місці. До кінця війни радянське командування не знало, який німецький корабель напав на Діксон. Навіть у 1945 році лише здогадувалися, що це міг бути "Шеєр".
Доля самого крейсера була незавидною. Мало того, що після невдалого рейду Гітлер змінив командувача ВМС Редера на Дьоніца, але й заборонив подальші рейди в Арктику. Надалі "Адмірал Шеєр" допомагав своїм вогнем стримувати наступаючі радянські війська, поки не став на ремонт у порт Кіль. У ніч з 9 на 10 квітня 1945 року його знищив наліт 300 літаків британської авіації. Згодом місце загибелі крейсера засипали землею й звели док.
9 
35413
Коментарі