Одяг та взуття на війні відігравали не меншу роль, аніж боєприпаси. Один фронтовий лікар, родом із Чернівців, написав вірша: як на руках бійця помирає смертельно поранений товариш. На сніг стікає кров, і доки вона ще тепла, зігріває обох. Потім один каже другому:
Ты не ранен,
ты просто убит,
дай-ка лучше сниму с тебя валенки —
мне еще воевать предстоит.
Ті валянки вирішували долю окремого солдата, а то й усієї битви. Тому на фронті цінували добрих кравців та шевців. Ними ставали не обов'язково "нестройові", а й цілком боєздатні особи. Головне — щоб добре знали свою справу. Зрештою, ці люди врятували чимало життів. А їхня робота рятувала їх самих. Бо перебували в ближньому тилу, десь біля штабу, де безпечніше, ніж на передовій. Утім, під час контрнаступів противника чоботарі опинялися в гущі бою й саме близькість до штабу могла занапастити їх.
У книжно-кіношній історії війни про це завжди мало згадують, аби ніхто не думав, що долю стратегічних операцій вирішували кравці з шевцями. Хоча іноді так воно й було. В окупованому Парижі поляк Анджей Бобковський вів щоденник. Там є такий запис: у кінці 1941 року голодні парижани раптом побачили в магазинах багато баранини. Проникливий Бобковський зрозумів, що вермахт замерзає під Москвою, отже, німці по всій Європі ріжуть баранів — на кожухи своїм бійцям. Тоді ж німецьке радіо найбільше трубило про близьку перемогу.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ОУН у Другій світовій шукала співпраці з японцями
Солдат не може просто піти до крамниці й тепло вдягтися. Він носить лише те, що йому видають. І одержує літній та зимовий комплект обмундирування раз на рік. У бойових умовах одяг зношується швидко. Нинішній директор-розпорядник київського театру ім. Франка Данило Федоряченко служив на Далекому Сході в 1940–1946 роках, воював з японцями. Він був кулеметником, чимало проповзав на животі по кам'янистому ґрунті. Згадує, що дрібний ремонт обмундирування бійці робили самі — не набігаєшся щоразу за півтора кілометра в тил батальйону, де є кравецька майстерня. Під кінець установленого терміну придатності штани й гімнастерка складалися із самих рубців та латок. Зрештою, долю армії Паулюса в Сталінграді вирішила, значною мірою, відсутність теплого одягу та їжі.
Їжа — окрема тема. Колись у журналі "Новый мир" опублікували спогади про те, як німці оточили в яру підрозділ червоноармійців. Боєприпасів достатньо, а їсти зовсім немає чого. Німці сиділи нагорі, над яром, і чекали, доки оточені охлянуть. Та коли темніло й ворогам роздавали вечерю біля польової кухні, батальйонні розвідники виходили нагору. Насовували на очі капюшони плащ-накидок і мовчки прилаштовувались у темряві до черги по кашу. Назад несли повні котелки. Так тривало кілька вечорів. Потім німці випадково розкусили маневр. Біля кухні спалахнув бій. Розвідники принесли на плащ-накидці вбитого командира, обставленого котелками з гарячою кашею. Завдяки їй батальйон мав сили вирватися з оточення.
3 
1
Коментарі
7