Олександр Довженко помер 25 листопада 1956 року. Зупинилося серце. Сталося це — майже день у день — через 35 літ після розстрілу під Базаром 359 бійців, учасників рейду отамана Юрія Тютюнника в Україну. Можливо, такий збіг не випадковий. Покійний Роман Корогодський у книзі "Довженко в полоні" подав таку версію: на початку 20-х років він був завербований чекістами й мимоволі став причетний до подій під Базаром.
Бійців Тютюнника розстріляно восени 1921-го. Саме того року Довженко завідував у Варшаві канцелярією українського радянського представництва. Воно відстежувало все, що робили в Польщі петлюрівці та генерал-хорунжий Юрко Тютюнник. За шифровками з Варшави чекісти знали кожен його крок. Тому так легко Котовський оточив загін 17 листопада біля села Базар на Житомирщині. Убито 250 бійців, у полон узято 500. Тих 359 душ, що не перейшли до червоних, розстріляли 23 листопада.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Довженкову "Землю" показували просто неба під музику "ДахиБрахи"
Більшість убитих були ровесниками Довженка або й однополчанами: у 1918–19-х роках він служив в армії Української Народної Республіки. І розстріл під Базаром був його трагедією. Він почувався винним у їхній смерті.
Хоча при чім тут Довженко? Він же у Варшаві лиш завідував канцелярією. Але канцелярія числилась за чекістами. І як там опинився Довженко — якщо він не чекіст?
У кінці 1919 року Волинська ЧК арештувала колишнього бійця армії УНР Олександра Довженка. Таких стріляли на місці, але його випустили. Імовірно, тоді й завербували. Бо далі було так. Він, колишній учитель, працював у Губнаросвіті на Київщині. Раптом його викликали до тодішньої столиці Харкова й відрядили до Варшави — саме коли Тютюнник готував рейд. У Варшаві Довженко був завканцелярією та квартир'єром. Отже, міг їздити, бачитися з колишніми однополчанами, дізнаватися про їхні плани. При тому Довженка в апараті Наркомату закордонних справ мало хто знав. Отже, він "проходив по іншому відомству".
Після Базару "відомству" Довженко вже не був потрібен. Його замінив канцелярист з міцнішими нервами. А для Довженка після цього кожна осінь стала кошмаром. До нього ніби поверталася смерть. Особливо тяжкі були осінь 1937-го , а також 1943-го — теж 25 листопада, коли Сталін зарубав "Україну в огні". Тоді Довженко нібито сказав: "Мене більше нема...". А восени 1956-го куля з минулого таки наздогнала його.
Не нам судити тих людей. Амністований Тютюнник повернувся в Україну майже одночасно з Довженком і писав для нього сценарій "Звенигори". Потім колишній генерал-хорунжий зняв своє ім'я з титрів, бо Довженко у фільмі висміяв націоналістів — тобто колишнього себе, і Тютюнника, й інших. Тютюнника згодом розстріляли.
Чому ж Довженко у фільмах "Звенигора", "Арсенал", "Щорс" зобразив своїх колишніх командирів та однополчан-петлюрівців смішними та плюгавими? Можливо, він мстив їм за те, що не зуміли перемогти. Так солдат ненавидить своїх генералів, які залишили його в полоні.
Тема "полону" проглядається й у любовних історіях Довженка.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Юлія Солнцева ходила до Берії рятувати свого чоловіка Олександра Довженка
Він був одружений двічі. Уперше — з Варварою Криловою, з якою вчителював у Житомирі. Цей роман почався 1917-го і тривав сім років. Там був один прикметний момент. 1920 року Довженко пробрався в окупований поляками Житомир, щоб побачити Варвару — й застав у неї офіцера-денікінця. Тоді Варвара сказала, що не вийде заміж за Сашка, хоч і кохає його. Однак пізніше вони зареєстрували шлюб — 1923 року, в представництві України в Берліні. Тобто не вдома, а серед чужих, де ніщо не нагадує про минуле. Але прожили разом недовго. Варвара хворіла на туберкульоз кісток і часто лікувалася.
1928-го невінчаною дружиною Довженка стала на сім років молодша за нього актриса Юлія Солнцева. Але між Варварою й Юлією, того самого 1928 року, була ще Олеся — Олена Чернова. Ця актриса-москвичка мала тонке обличчя, зелені очі, золоте волосся. Удень працювала в банку, ввечері грала на фортепіано в оркестрі. Любила кіно та музику. Вони зустрілися в Одесі, де Олена грала маленьку роль в Довженковій "Сумці дипкур'єра".
"Леся, я целую Ваши руки и говорю Вам на карточке: "Где Вы, Олеся?" И голос мой в одинокой комнате кажется таким странным и далеким, как в детстве. Знаешь, Олеся, почему я могу смотреть на тебя часами? Потому что ты похожа на мою совесть. Ты ждешь меня и хочешь спросить о чем-то важном. Олеся, родная, что делать, я пропал! Ваш нелепый Сашко".
Так він підписував листи до неї: "нелепый, химерный Сашко". Він тоді готувався знімати "Арсенал" — фільм-політзамовлення до 10-ї річниці подій, у яких сам колись брав участь по інший бік барикад. По суті — фільм про свою поразку.
"Олеся! Работать здесь больше не буду. Поеду в Москву или Ленинград. Я ненавижу своих хозяев. Каким будет "Арсенал"? Олеся, я посвятил его Вам и сделаю все и даже больше, чтобы не было перед Вами стыдно. Олеся, я никогда не забывал Вас. Я тихонько говорю: "Олеся, прости меня за то, что я такой нелепый и неудобный человек!"
Роман тривав п'ять місяців. Олеся не відповіла на розпачливу пристрасть Довженка й повернулася до Москви. Там у неї були свої клопоти — чоловік покинув, дитина хвора. "Вы, Олеся, мой единственный праздник!" — писав він услід. А потім: "Кошка бешеная! Лохматая северная кошка!"
Вона ці листи берегла все життя.
Актриса Юлія Солнцева з'явилась одразу після розриву з Олесею. Вони прожили разом 28 літ.
Він зробив Солнцеву кінорежисером. Вона його любила й не хотіла ділити ні з ким, тому дещо з архіву Довженка досі невідоме нам. І Олеся, і Юлія — дівчата з півночі, "северные кошки". Зрештою одна з них забрала його з собою. Чому?
Дуже схоже, що цей вибір був спричинений глибокою душевною травмою ще з 1920 року, коли Довженко застав у Варвари денікінця. Тобто він, ризикуючи життям, приходить туди, де сподівається знайти своїх — і знаходить там чужого. Це пов'язувалось у нього взагалі з українською ситуацією полону. Про це йому було нестерпно думати.
Але пам'ять полону глибоко сиділа в душі Довженка й ожила під час війни з Гітлером. Згадаймо епізод з "Україна в огні", де дівчина-українка віддається солдатові Червоної армії — бо все одно прийдуть німці й вона стане полонянкою. Цей епізод дуже не сподобався Сталіну.
А Варвара 1928 року писала йому: "Дорогой, родной, любимый! Я уезжаю навсегда от тебя. Понимаю, что жить вместе мы не можем. Не тревожься за меня, любимый мой. Покидаю тебя сознательно. Не хочу, чтобы недуг мой травмировал твою душу. У меня единственная просьба к тебе: хочу жить под твоей фамилией".
1933-го вона народила сина — від іншого чоловіка. Довженко допомагав їй у важкі часи. У 1936–56-х роках Варвара вчителювала в Демидові Димерського району на Київщині. За рік до смерті Довженка Солнцева просила Варвару дати дозвіл на розлучення. Та погодилась: "Если так хочет Саша, я согласна".
На похороні Сашка вона не була, але згодом їздила на його могилу. Померла Варвара в Демидові 1959 року.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ніч бієнале "повернула" Довженка українцям
1894, 29 серпня — народився на Чернігівщині біля Сосниці. Сьома дитина селян-козаків Петра та Одарки Довженків
1911–1914 — учительський інститут у Глухові на Сумщині
1914–1917 — учителював у Житомирі — на фронт не взяли як "білобілетника"
1918 — нібито був серед гайдамаків, що штурмували київський "Арсенал". Командував ними Симон Петлюра
1919, грудень — потрапив до волинської ГубЧК
1921–1922 — на дипломатичній службі у Варшаві та Берліні
1926 — переїзд до Одеси на кінофабрику
1927 — кінофільм "Звенигора" пройшов у кількох столицях Європи
1928 — фільм "Арсенал". Романи з Олесею Черновою та Юлією Солнцевою, розрив з Варварою Криловою
1930 — фільм "Земля". Через 28 років 117 провідних кінокритиків світу визнали картину однією з 12 кращих фільмів усіх часів і народів
1943 — заборона Сталіним сценарію "Україна в огні"
1956, 25 листопада — помер у Москві, похований на Новодівичому кладовищі
1989, 29 жовтня — померла Юлія Солнцева
1 
1
Коментарі
19