Нова влада взялася за населення Західної України

10 лютого 1940-го радянська влада розпочала першу хвилю насильницької депортації населення із нещодавно приєднаних Західної України та Білорусі. Хотіла придушити "контреволюційні" настрої "неблагонадійних" громадян.

Плани всіх хвиль депортацій складали у Москві та передавали до репресивних структур НКВС.

Українців і білорусів перевозили у товарних вагонах на північ Росії, у Казахстан, Сибір і на Далекий Схід. Там вони поповнювали робочу силу, в якій СРСР мав нагальну потребу. Проживали у спецпоселеннях на зразок таборів і були позбавлені всіх людських прав. Страждали від голоду, холоду та хвороб. Подекуди допомагало нечисельне місцеве населення, яке бачило не "озброєних бандитів", а звичайних людей. Іноді надавали їм притулок у власних хатах, але іноді й слідкували за ними для НКВС.

Вважають, що за 4 доби операції до віддалених районів вивезли 17,2 тис. родин - близько 89 тис. осіб. Точну цифру переселених із Західної України встановити неможливо через відсутність даних із архівів Росії. Всього за 1941 рік переселили понад 200 тис. осіб.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Сибір перевезли понад 25 тис. українських родин

Протягом декількох років провели ще 3 хвилі злочинних переселень. Вони зачіпали членів родин депортованих під час першої хвилі - їх апріорі вважали "ворогами революції". Підпадали під них інтелігенція, заможне селянство та ті, хто підтримував ОУН або Польщу.

Історики вважають, що загалом із Західної України депортували понад 1,2 млн українців.

×