29 грудня 1721-го народилася найзнаменитіша фаворитка всіх часів Жа́нна-Антуане́тта Пуассо́н, маркіза де Помпаду́р.
Була фавориткою французького короля Людовика XV. Мала великий вплив на короля, визначала політику країни впродовж 19 років. За цей час король витратив на неї більше грошей, ніж на утримання армії. Франція програє всі війни, втратить флот і колонії в Америці та Азії. Водночас побачила світ енциклопедія Дені Дідро, з'явилася військова школа для синів дворян і ветеранів війни, яку згодом закінчив Наполеон Бонапарт. А ще Помпадур дружила з Вольтером, зробила його академіком, головним істориком Франції.
* * *
"Дівчинко, колись ти володітимеш серцем короля", — ворожка розклала карти перед 9-річною Жанною Пуассон.
Чи могло це насправді світити доньці колишнього лакея, а тепер постачальника провіанту до королівського двору? Жанна зміркувала: а чому би й ні. І вона не заспокоїться, доки не досягне свого.
Через два роки Жанниного батька спіймали на крадіжці й засудили до повішання. Аби уникнути кари, він утік до Німеччини. Дівчинкою почав опікуватися генерал Ленорман де Турнем, який упадав за її матір'ю. Говорили, що Жанна є його донькою. Опікун подбав, щоб вона дістала добру монастирську освіту, потім запрошував учителів додому. Коли дівчині було 19, генерал видав її заміж за свого багатого племінника — дворянина Ленормана д'Етіоля.
"Я буду тобі вірною" — пообіцяла Жанна чоловікові. — Хіба що не встою перед королем".
Прихильності Людовика XV, розпещеного жіночою увагою, вона добивалася чотири роки. Окрім дружини, як було заведено у французьких монархів, він мав фаворитку — герцогиню де Шатору. Цей офіційний статус король надавав улюбленій зі своїх коханок. Вона отримувала право втручатися в політичні справи, життя королівського двору й навіть у сімейні стосунки монаршої родини. Герцогиня пильно стежила, щоб такі, як Крихітка д'Етіоль, не потрапляли Людовикові на очі — навіщо їй конкурентки. Жанна знайшла вихід: унадилася до лісу, де полював король. З'являлася ефектно: то у блакитній сукні, сидячи в рожевому фаетоні, то навпаки, у кареті небесного кольору й рожевому платті. Полонити короля не встигла, зате зацікавила його фаворитку.
"Щоб я не бачила вас там, де полює король", — перестріла її герцогиня.
Та невдовзі вона зненацька померла від запалення легень. Жанна повернулася до своїх планів. 28 лютого 1745 року під час балу-маскараду Людовик звернув увагу на жінку в масці. Та дражнила його, кокетувала, але обличчя показувати не хотіла. Зрештою Жанна зронила хустинку. Король підняв її — так починалися любовні зв'язки в ті часи. Згодом у театрі пані д'Етіоль з'явилася в сусідній із королем ложі. Після вистави він запросив її повечеряти до свого кабінету. Там жінка йому віддалася.
Під час наступної зустрічі Жанна розіграла виставу перед Людовиком. Вона, доброчесна пані, ділилася з монархом своїми страхами: мовляв, чоловік усе знає і мститиметься їй за зраду.
" О сір, дозвольте залишитися мені у Версалі", — благала Людовика.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ненаситні зрадниці: 5 найрозбещеніших жінок в історії людства
Зворушений король послухав спокусницю, а її чоловіка вирядив у провінцію, вигадавши для нього якусь посаду. Придворні аристократи вважали не гідним монарха роман із простолюдинкою за походженням, дівоче прізвище якої перекладалося як "риба". Жанна випросила в Людовика XV дворянство. І невдовзі стала маркізою де Помпадур — отримала титул і прізвище старовинного згаслого роду. На подив усім, королева прийняла її дуже доброзичливо. Та мало хто знав, що Жанна все спланувала. На відміну від попередніх фавориток, які до дружини короля Марії Лещинської ставилися зверхньо, вона виявляла до неї якнайбільше поваги. І ще й усіляко сприяла, щоби монарх частіше бачився зі своїми сімома дітьми.
"Якщо у короля має бути фаворитка, то мадам Помпадур підходить на цю роль найкраще", — сказала королева.
Однак Жанна розуміла: самою лише сексуальністю біля себе монарха довго не втримати. Маркіза старалася, щоб лінивий і вибагливий король ніколи з нею не нудьгував. Тож чого тільки не вигадувала. Приміром, вбиралася як пастушка і співала йому селянських пісень. Коли якийсь міністр набридав Людовикові доповідями, виганяла доповідача.
"Пане, у вашій присутності король просто жовтіє. Прощавайте!"
Вона супроводжувала правителя на полюванні, за гральним столом. Улаштовувала йому вистави, в яких і сама грала. Запросила до двору філософів і поетів. Король довіряв їй у всьому, адже маркіза для нього стала єдиним справжнім другом. З легкої руки Жанни вийшла енциклопедія Дені Дідро, з'явилася військова школа для синів дворян і ветеранів війни, яку згодом закінчив Наполеон Бонапарт. Вона дружила з Вольтером, зробила його академіком, головним істориком Франції.
Завдяки своєму особливому статусу маркіза купалася в розкошах. Володіла такою кількістю нерухомості, якої не було у жодної фаворитки ні до, ні після неї. Назводила палаців, резиденцій. Скарбниця французького королівства порожніла швидко як ніколи. За роки панування маркізи де Помпадур при дворі на її забаганки пішло 36 млн франків — 11,5 т золота. Утримання армії обходилося куди дешевше.
Коханкою короля маркіза де Помпадур пробула п'ять років. Помітивши, що Людовик охолов до неї як до жінки, вона фактично стала його сутенеркою. Заснувала пансіонат "Оленячий парк" — закритий навчальний заклад типу інституту шляхетних дівчат. Насправді ж там виховувала нових пасій для Людовика XV. 9-12-річних дворянських доньок відбирала сама — вродливих, але дурненьких, щоб не стали згодом конкурентками. Король грався з ними, як нянька, одягав, читав молитви, а також купав у ванній. А коли вони досягали 15-річного віку, починав спати з ними. За кілька років дівчина обридала, і їй шукали заміну. А вихованку парку віддавали заміж, надавши їй солідний посаг. Тому французькі дворяни залюбки везли своїх дочок до "Оленячого парку".
Маркіза де Помпадур тим часом, як і раніше, приймала у себе міністрів та послів. Вона заміняла короля на засіданнях і прийомах. Майже два десятиліття була біля французького трону "королевою без корони". Оточена ворогами, зі слабким здоров'ям — іще з юності страждала на туберкульоз легень, потім мала два викидні, — вона трималась як могла.
"За винятком щастя перебувати з королем, решта мого життя — лише переплетення злоби й ницості, що властиво людям загалом, — писала фаворитка братові. — Ви обов'язково знайдете у них фальшивість і будь-які можливі вади. Жити на самоті було б занадто нудно, тому доводиться приймати їх такими, якими вони є, і удавати, ніби не помічаєш цього".
15 квітня 1764 року в королівській хроніці з'явився запис: "Маркіза де Помпадур, придворна дама королеви, померла у покоях короля у віці 42 років".
Коли маркіза померла, Вольтер, один з небагатьох, знайшов теплі слова на адресу покійної: "Я глибоко вражений смертю пані де Помпадур. Я багато чим зобов'язаний їй, я оплакую її. Яка іронія долі, що старий, який ... ледь в змозі пересуватися ще живий, а чарівна жінка вмирає в 40 років в розквіті найчудовішої у світі слави".
Коли похоронна процесія повернула у напрямку до Парижу, Людовик, стоячи на балконі палацу під проливним дощем, сказав: "Яку огидну погоду ви вибрали для останньої прогулянки, мадам!" За цим здавалося б, зовсім недоречним жартом, ховалася справжня печаль.
Людовик ХV пережив маркізу на 10 років. Заразився віспою від дівчини з "Оленячого парку", яку прислала йому нова фаворитка.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Наложниць для Людовика XV готували з 9-річного віку
Кулінарка
У XVIII столітті при французькому дворі кулінарія стає доволі модним заняттям. Своїми талантами у цій царині хизуються чи не усі придворні дами. Королівські кухарі прагнуть вдовольнити вельмож не тільки достатком страв та якістю продуктів, а й вишуканістю смаку.
Маркіза де Помпадур все ж надавала перевагу стравам з дорогих продуктів, як простих так і складних у приготуванні але з незрівнянно витонченим смаком. Серед її улюблених продуктів: трюфелі; селера; шоколад; спаржа.
Особливу увагу мадам Помпадур приділяла соусам, дуже складних у приготуванні, але на її думку саме вони надавали страві неповторний смак. Багато рецептів, які винаходила маркіза були настільки складні, що їх опис займав більше двох сторінок. Належну данину мадам віддавала і солодощам. Саме їй належить винахід міні тістечок, званих "Птіфур".
Бенкети, які влаштовувалися мадам Помпадур для численних гостей, змушували присутніх ще довго їх згадувати.
Понад 50 вишуканих страв, як підрахували допитливі історики кулінарії, носять ім'я цієї незвичайної жінки. Часом вона сама вигадувала рецепти цікавих страв, які потім готували придворні кухарі, іноді вдалі страви називали її ім'ям. Цей звичай зберігся і після смерті Помпадур, тому серед шедеврів таких метрів високої кухні, як Саварен, Ескоф'є, Юрбен-Дюбуа, можна зустріти страви, названі її іменем.
Таким чином розумна маркіза залишила слід не тільки в історії і в серці короля, але й на сторінках кулінарної книги.
Серед страв a la Pompadour (сьогодні важко відокремити рецепти придумані самою фавориткою чи просто названі в її честь) – знамениті крокети із фазана, турнедо з молодого баранчика під соусом периг'ю, заливне з рубленої гусячої печінки, язики та трюфелі під соусом мадера .. .
Але ми не будемо розглядати такі складні рецепти, зупинимося на одному із простих та вишуканих – Груші "Помпадур" це страва яку можна приготувати вдома.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Король Людовик XV закохався у повію
________________________________________
• 4 тверді груші
• 0,5 літра портвейну
• 0,5 літра сиропу "Гранадін"
• 100 гр цукру
• сік половини лимона
Для начинки:
• 150 гр гіркого шоколаду
• 75 мл вершків
• 3 столові ложки посічених волоських горіхів або фундука
Груші помити та очистити від шкірки, акуратно видалити серцевину та укласти їх в каструлю. Змішати портвейн, сироп, цукор та лимонний сік. Залити утвореною рідиною груші та поставити каструлю на середній вогонь. Варити 15-20 хвилин, щоб груші були м'які, але не переварені, щоб тримали форму.
Шоколад подрібнити та розтопити на водяній бані. Постійно помішувати і невеликими порціями влити вершки до шоколаду. У розтоплений шоколад висипати посічені горіхи та перемішати.
Груші витягнути, викласти на друшляк чи паперовий рушник, щоб вистигли та стекла рідина. Чайною ложечкою порожню серединку груш начинити уже холодним шоколадом.
Для більш насиченого кольору груші можна залишити остигати у сиропі на довший час.
Подавати груші можна в кошичках з пісочного чи листкового тіста, або на тарілочці чи у креманці, викладати варто кожну окремо. Окремо також можна подати апельсиновий соус чи збиті вершки.
4 
1
Коментарі