19 листопада 1989 року в Києві на Байковому кладовищі перепоховали українських письменників і політв'язнів радянського режиму Василя Стуса, Юрія Литвина й Олексу Тихого.

Чоловіків засудили на різні терміни за "антирадянську агітацію і пропаганду". Усі загинули в таборах. Стус отримав 23 роки, з яких відбув 12, Литвин - 43, відбув 22, Олексу Тихого засудили на 22 роки, з яких витримав 17. Двох чоловіків поховали на цвинтарі табору ВС-389/36 біля селища Кучино Пермської області Росії, тіло Тихого привозили окремо діти з території обласного госпіталю.

Організував перепоховання письменник Володимир Шовкошитний. Спочатку спроби наштовхнулися на опір радянської системи. Втім, вона все ж таки зламалася. Тіла дисидентів перевезли до Києва літаком 18 листопада. Вранці наступного дня відспівали у Свято-Покровській церкві на Куренівці.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У книжці про Стуса надрукували рішення суду щодо Медведчука

Після того, труни повезли на Софійську площу, де зібралися майже 30 тис. людей. До того чатували й переховувалися вуличками - боялися, що порозганяють карні органи. Але цього не сталося.

Прямо з площі процесія рушила до пам'ятника Тарасові Шевченку. Постійно підходили нові люди, а їхня загальна кількість, за різними спогадами, сягла від 90-110 тис. осіб. Труни понесли на руках до Байкового кладовища, а радянська міліція вперше не наважилася видирати національні прапори з рук українців.

"Тарас Шевченко прожив стільки ж років, скільки прожив Василь Стус – 47. І той, і той померли на чужині – в імперії, і там були поховані. І того, і того ексгумували, привезли в Україну й перепоховали. Перепоховання Тараса Шевченка 22 травня 1861 року повернуло Україні відчуття окремішності та єдності, національну ідею, ним і прописану: "В своїй хаті й своя правда, і сила, і воля". Під час перепоховання Василя Стуса українці вже не боялися іти з національними, забороненими тоді прапорами. А КГБ бачило, що то прокидається наша могуть", - говорив в інтерв'ю "Радіо Свобода" Володимир Шовкошитний.

×