Політв'язень і поет Василь Стус загинув у ніч на 4 вересня 1985 року в карцері табору особливого режиму ВС-389/36 селища Кучино Пермської області.
Там відбував 10 років примусових робіт, які йому присудили за правозахисну діяльність 1980-го. Адвокатом на суді був Віктор Медведчук. Його призначили попри протести Стуса. За це підсудного вивели із зали суду і вирок зачитали без нього.
Висували безліч версій щодо причин його смерті. Не виключали прямого вбивства наглядачами, які ненавиділи дисидента за його непохитну позицію, втім цю версію називають малоімовірною. Серед інших причин вважають байдужість і ненависть з боку адміністрації.
"Важко було витримувати постійну присутність Василя Стуса наглядачам та співробітникам колонії, коли кожна зустріч із поетом нагадувала їм про втрачені гідність, людяність та самоповагу: він не боявся, не матюкався, тримався з гідністю та ще й кидав у вічі – "фашисти", "гестапівці", "бандити", "садисти", - пише портал "Стус Центр".
Умови проживання у таборі були жахливими. Стус перебував рік у камері-одиночці, згодом у нього відібрали зошит з віршами "Птаха душі". Пізніше посадили у камеру з росіянином Леонідом Бородіним, сподіваючись, що стануть ворогами. Не передали жодного листа від родичів зі звісткою про народження онука. Неодноразово садили до карцеру.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Показали унікальні фото перепоховання Стуса, Литвина і Тихого
28 серпня 1985-го вчергове потрапив у карцер за читання книжки. Сперся на горішні нари ліктем, що наглядачі забороняли у відповідний час. Після суперечки із черговим офіцером сказав Бородіну, що оголошує голодівку "до кінця".
Припускають, що в ніч на 4 вересня, наглядач карцеру вийняв шворень, яким вдень до стіни кріпилися нари. Виснажений серцевим нападом і голодівкою Стус не зміг втримати їх. За свідченням інших в'язнів тоді пролунав глухий удар, на який наглядачі не звернули уваги чи не захотіли цього робити. В'язень Ромашов розповідав, що після удару Стус ніби застогнав: "Вбили, холєра!".
Цю версію загибелі наче підтвердив і візуальний огляд тіла.
Після загибелі Стуса, у таборі відбулося пом'якшення режиму, а за 10 діб повісився начальник - майор Журавков.
5 травня 1984 року в лікарні міста Перм помер український дисидент, мовознавець, член-засновник Української Гельсінської групи 57-річний Олекса Тихий. У Пермському таборі йому поставили діагноз - рак шлунка з метастазами. Знеболювальні пропонували в обмін на покаяння.
"Я знаю, що загину, але хтось мусить бути першим", - казав Тихий друзям.
19 листопада 1989 року прах Олекси Тихого перепоховали на Байковому кладовищі в Києві поряд із прахом Василя Стуса та Юрія Литвина.
4 
35413
Коментарі