Війна є травматичним досвідом, що назавжди змінює суспільство. Її трактування потребує обережності та уникнення однозначних суджень. Суспільний запит на обговорення міфологізованих і замовчених сторінок "Великої Вітчизняної" підштовхує до переосмислення минулого та залучення досвіду інших країн. У цьому випадку чи не найпоказовішим є приклад сучасної Німеччини. У межах курсу "Геноцид євреїв Європи: історична перспектива та підходи до вивчення" група зі студентів, викладачів і молодих дослідників відвідала Берлін, де упродовж п'яти днів ознайомилась із історичними практиками західних колег.
Здавалося б, вузька тема Голокосту насправді передбачала обговорення цілих тематичних пластів, зокрема проблем формування тоталітарної системи у націонал-соціалістичній Німеччині, застосування пропагандистських методів політики антисемітизму, подолання нацистського минулого.
У перший день учасники й учасниці освітньої поїздки відвідали музей "7xjung – Dein Trainingsplatz für Zusammenhalt und Respekt" ("Навчання солідарності та поваги один до одного"). Тут для них відбувся практикум, який розкрив психоемоційний стан злочинців і жертв Голокосту. Виконання підготовлених вправ дозволило історикам відчути складну та суперечливу атмосферу другої чверті XX століття.
Українські історики взяли участь у кількох практикумах, під час яких розглянули чимало аспектів нацистського минулого, зокрема повсякденне життя євреїв у націонал-соціалістичній Німеччині, питання пропаганди та поширення інформації в пресі Третього Райху. Та найзапеклішим стало обговорення гострої для України теми порозуміння кількох пам'ятей – жертв, убивць та пасивних спостерігачів. У цьому контексті на прикладі Магди Геббельс, Ліни Гейдріх і Теа Штангль історики спробували визначити, чи мають жінки злочинців нести відповідальність нарівні зі своїми чоловіками.
Учасники й учасниці курсу відвідали чимало пам'ятних місць, зокрема Єврейський музей Берліну, меморіальний комплекс у Заксенхаузені, музей "Топографія терору", німецько-російський музей Карлхорст тощо.
Студентка історичного факультету Юлія Коваленко переконана – Єврейський музей не залишить байдужим жодного відвідувача.
"Багато приміщень у цій будівлі порожні, вони ніби символізують ту порожнечу, що утворилася в Європі від незліченних загублених душ і зруйнованої єврейської культури. Особливо вразила кімната із композицією "Листопад". Там на великому шматку підлоги розкидані металеві диски з прорізами, які нагадують обличчя, що кричать від болю", – розповідає вона.
Ці слова підхоплює її колега Оксана Сущук. "Єврейський музей – це просто шедевр архітектури та містобудування. Вражає емоційна наповненість та сучасність в оформленні експозицій. Не менш цікавим є Музей "Топографія терору", який був створений на місці функціонування нацистського гестапо", – каже історик.
На думку Наталії Івчик та Петра Долганова, особливе враження справляє ідея створення музею, присвяченого злочинцям. Образ організаторів і виконавців геноциду є демонізованим. Однак ми забуваємо, що це були звичайні люди, які волею долі або за власним вибором опинились по той бік колючого дроту.
Учасники й учасниці курсу відвідали чимало визначних пам'ятних місць Берліна, зокрема "Покинуту кімнату", "Неіснуючий будинок", "Бібліотеку, яка опустилася під землю" (меморіал спаленим книгам). За словами Петра Долганова, такий пошук став практичним підтвердженням думки про те, що Берлін – це місто пам'ятей.
"Європейці не відособлюються від свого минулого. Вони переосмислили його, знайшли йому місце в своїй історичній пам'яті. Існування меморіальних місць і їхнє сучасне оформлення дає змогу кожному поколінню відвідувачів усвідомити минуле, зробити власні висновки, виробити своє відношення до цієї спадщини. Європейське суспільство зайняло позицію прийняття. Ми лише на шляху до цього", – підсумовує Оксана Сущук.
Поїздка стала можливою за сприяння Міністерства закордонних справ Німеччини і Освітнього меморіального комплексу Будинок Ванзейської конференції. Ініціатором є Український центр вивчення історії Голокосту.
3 
1
Коментарі
1