Перед мурами храму Святої Софії 18 липня 1995-го поховали патріарха Української православної церкви Київського патріархату Володимира. Підрозділ міліції "Беркут" та бійці Внутрішніх військ МВС України застосували силу проти людей на похороні.
Майбутній патріарх Василь Романюк народився 9 грудня 1925-го в родині незаможного селянина Омеляна Романюка в гуцульському селі Химчин тепер Косівського району на Івано-Франківщини. Початкову освіту отримав у рідному селі. 1944-го засуджений військовим трибуналом НКВД Станіславської області до 20 років позбавлення волі у виправних таборах за приналежність до підпільної мережі ОУН. Через два роки засудили за "антирадянську агітацію та пропаганду і відправили на копальні Колими. Одружився з членкинею ОУН Марією Антонюк з Рівненщини, у них народився син Тарас. Повернулися в Україну і закінчив Вищі богословські курси в Станіславі, служив душпастирем. З родиною переїхав в Канаду, задекларував свою приналежність до Української автокефальної православної церкви.
1990-го повернувся і висвятився у сан єпископа. Виступав за створення незалежної Української Православної Церкви з центром у Києві, піднесеної у статус Патріархату. 1993 -го на Всеукраїнському Православному Соборі обраний Патріархом Київським і всієї Руси-України. Його кандидатуру підтримало більше 60% представників єпархій УПЦ КП. За два роки, 14 липня, Святішого Патріарха Київського і всієї Руси-України 70-річного Володимира знайшли мертвим – його розбив четвертий інфаркт. Митрополитів традиційно ховали на території Софії Київської або Києво-Печерської Лаври. Однак уряд відхилив прохання Синоду поховати в Софієвському храмі. Президент Леонід Кучма схилявся до УПЦ Московського патріархату і не хотів із ними сваритися. Пропонували Лісний масив або Байкове кладовище.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На Різдвяні свята КГБ влаштувало облаву на дисидентів
В день похорон Леонід Кучма нібито по справах відбув у Білорусь із візитом. Патріарха Київського і всієї Руси-України Володимира відспівали і жалобна процесія з труною вирушила від Володимирського собору бульваром Шевченка до вул. Володимирської. Був загін активістів Української національної асамблеї — Української народної самооборони (УНА-УНСО) в камуфляжній формі з червоно-чорними хрестами своєї організації.
Процесія звернула до собору Святої Софії. Всередині забарикадувалися підрозділ міліції спеціального призначення "Беркут". Спецпризначенці застосували газові балони, гумові кийки, а уносівці - держаки від прапорів і хоругв, лопати. Протистояння тривало до сутінок.
"Лицарі київського ОМОНу ґумовими палицями били старших людей, священиків, що молились. Ногами ламали ребра, кованими черевиками били в обличчя лежачих. Мордоворотів у броні та камуфляжі, які вчинили тяжкі тілесні ушкодження, порвали національний прапор України, так і не покарали" – згадує київський публіцист Георгій Бурсов.
О 16.30 активісти під входом у Софію поламали тротуар, ломами викопали асфальт і землю. Труну опустили в землю, віряни руками згрібали землю у яму. Затриманих вірян відвезли до Шевченківського районного відділку міліції. Наступного дня усіх відпустили. Президент України Леонід Кучма заявив, що не знав про побиття людей. Столична прокуратура порушила кримінальну справу, розслідування завершили за рік. Слідство дійшло висновку про відсутність у діях працівників "Беркуту" ознак злочину. Майже рік після поховання патріарха Володимира добровольці щоночі охороняли його могилу під Софійською брамою.
11 жовтня 1921-го у Києві відбувся Всеукраїнський православний собор, який затвердив автокефалію Української православної церкви. 1942 році єпископами Польської православної церкви на чолі з архієпископом Полікарпом Сікорським Українська автокефальна православна церква була відновлена, але вже канонічно визнаними ієрархами.
Та після війни УАПЦ знову була заборонена комуністичним режимом. Єпископат і частина духівництва виїхала за кордон, де УАПЦ продовжувала діяти. Подальша діяльність УАПЦ аж до проголошення Україною незалежності, в основному пов'язана з Українською православною церквою США в Європі та Австралії.
Коментарі