"Мама попросила води і почала кончатися" - живий свідок Голодомору про червень 1933

Під час Голодомору 1932-1933 років вимер майже весь хутір Криворучки Шишацького району на Полтащині. Люди намагалися вберегтися, працюючи в сусідних колгоспах. Вдалося це лише кільком представникам трьох родин.

Про це розповіла живий свідок тих подій 93-річна Анастасія Воронянська з села Балясне Диканського району Полтавщини.

"Зерна захованого не мали. Лише квасолі трохи на горіщі. Та й ту витягли "буксіри". Коли їсти нічого не лишилося, мама ходила на базар. Вимінювала спідниці, хустки, кофточки. За одну річ приносила бутилку кислянки, квасолю чи жменю пшона. Так ми протягнули до весни 33-го. Коли з'явилася зелень, я постійно паслася в траві. Їла грицики і стебла молочаю. Якось до нас прийшов чоловік. Запропонував мамі обміняти стекла з вікон на кукурудзу. Повитягав всі 9 шибок, сказав, куди прийти за зерном. Та скільки вона гуркала, за вказаним місцем ніхто не відкрив", - сказала Анастасія Федосіївна.

Її батька заарештували та забрали в невідомому напрямку. Три сестри розійшлися по колгоспах. 9-річна дівчина залишилася із матір'ю.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Нам відкинули кишок. Вдома з ними мали велике свято"

"У червні 33-го пам'ятаю, як лежала на печі, а мама долі. Вона попросила води і почала смикатися — кончалася. Повз хату проходила жінка, крикнула у вікно: "Ти тікай од матері. Бо вона кончатиметься, поки сидітимеш поряд". Я вибігла гукати чоловіків з колгоспу, щоб поховати маму. Вони прийшли, але слабі, не могли яму викопати. Тому обмотали її в рядно і положили в погріб у садку. Я залишилася сама. Ноги попухли, не могла ними ворушити, але до трави повзала", - додала жінка.

Уся її родина пережила Голодомор.

Повну версію розмови із Анастасією Воронянською читайте у новому випуску журналу "Країна" від 23 листопада.

×