170 років тому в Парижі вийшла найвідоміша й найскандальніша книга про Росію. Автор – Астольф де Кюстін назвав свій твір "Росія в 1839 році". Існує ще й інший варіант назви: "Вся правда про Росію". Саме того року великий прихильник монархізму маркіз де Кюстін прийняв запрошення відвідати імперію, де царював Микола І.
Кюстін поїхав у Росію переконаним монархістом, а повернувся стійким прихильником конституційного ладу. За чотири роки після подорожі видав свій роман, що спричинив бурю відгуків, як у Росії, так і в Європі. Книга кілька разів перевидавалася й вважалася найкращим твором, що передає характер росіян. Навіть через сто років уже в сталінській Росії американський дипломат Бедел-Сміт писав свої звіти до Вашингтона, керуючись нотатками Кюстіна, а часом навіть списуючи цілі сторінки.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Масонські проекти в Україні досі є різними цивілізаціями в єдиній державі - Яневський
Сама книга була в Росії суворо забороненою. Вперше невеликі уривки з неї надрукувалися в 1910 році. За радянської влади Кюстіна також не друкували. Тільки в 1930 році "видавництво політкаторжан" під назвою "Николаевская Россия" видало невеликі й грубо перекручені уривки. І лише в 1996 році її видали повністю. Однак наш сучасник відомий художник Ілля Глазунов сказав, що книга Кюстіна "вчить ненависті до Росії, а її автора можна вважати класиком світової русофобії, її чемпіоном і рекордсменом".
Найбільше вразив росіян закид, що деспотизм є природним станом їхнього суспільства.
"Деспотизм становить сенс мого правління, але він є в згоді із генієм нації", – заявив маркізу сам імператор Микола І. Образилися в Росії й на слова Кюстіна про те, що у разі загрози імперії росіяни волітимуть бачити на троні такого нелюда, як Іван Грозний, аніж спостерігатимуть розпад своєї країни.
Спостереження та вислови маркіза стали тепер класичними. Ось деякі з них:
"Ця нація загарбницька: вона в своєму приниженому становищі леліє надію поширити панування на інших, ця рабиня навколішках мріє про панування над світом. Росія бачить у Європі здобич, яка раніше чи пізніше буде віддана їй. Росія є воюючим суспільством, її сила не полягає в ідеях, її сила у війні. Тобто в хитрощах та жорстокості".
"Мораль народу не міняється за одним помахом палиці чарівника. Звичаї росіян усупереч претензіям цих напівдикунів є і довго ще залишаться жорстокими".
"Якщо коли-небудь в Росії спроможуться на справжню революцію, то різанина буде регулярною, як полкові вправи".
"Інші нації терпіли тиранію, московська нація її одушевила, вона її любить. Лише в цьому народі були мученики, що обожнювали своїх катів. Рим не падав на коліна перед Нероном, а росіяни це зробили перед Іваном Грозним. Якщо це покора, то вона йде далеко навіть для християн, якщо це підлість – то вона непростима; а коли це патріотизм, – то він нечестивий".
"Є одна пристрасть, яку росіяни розуміють, як жоден народ її не розумів: це амбіція. Амбіція змушує їх жертвувати всім, аж до смерті включно".
"Уявіть собі європейську дисципліну, що підтримує азіатську тиранію, поліцію, що приховує варварство, а не бореться з ним, уявіть напівдикий народ, який мілітаризували й вимуштрували, але забули цивілізувати, – і ви зрозумієте в якому становищі перебуває російське суспільство".
"Країна, де церкву Василя Блаженного в Москві називаються домом молитви, не є Європою. Люди, що йдуть поклонятися Богові в цій коробці для цукерок не є християнами".
"Російське духівництво ніколи не було й не буде нічим іншим, як поліцією, одягнену в трохи відмінну від війська уніформу імперії. Під керуванням імператора попи та їхні єпископи є полком урядовців".
"Кремль - це витвір понадлюдської злотворної істоти. Слава в рабстві – такою є алегорія цієї шайтанської споруди".
"Історію Росії ховають від росіян і хочуть сховати від усього світу. Спогади про те, що діялося вчора, є власністю імператора. Він змінює на своє бажання літописи країни та щоденно роздає своєму народові історичні правди, які співпадають з вигодою моменту".
"Селянка Нікіфорова донесла уряду про втечу її сина з війська. Імператор нагородив її срібною орденом святої Анни з написом "за пильність" (бдительность)".
"У Троїцькому монастирі була бібліотека. Не зважаючи на прохання, мені її не показували, бо перекладач весь час повторював: "Це заборонено".
"Презирство до того, що їм не знане, є вдачею росіян. Замість старання зрозуміти чуже, вони насміхаються над ним".
"У всіх суспільствах народ поганяє, а уряд стримує. Тут усе навпаки: уряд поганяє, а народ стримує".
"Російські царі навчили нас, що найгіршим деспотизм стає тоді, коли вдає, що робить добро. Тоді він виправдовує свої найдикіші вчинки добрими намірами, а зло, яке нібито має бути ліками, не має меж. Фальшиві чесноти зводять на манівці дух народу, засліпленого блискучими принадами злочину, розмірами злочинств, які виправдовуються обставинами".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: До анафеми Івана Мазепи в Росії ставляться обережно - історик
Відразу після виходу книги Кюстіна в Росії вчинився переполох. Масово почали виходити спростування. Яків Толстой, Ксаверій Лабенський, урядовий публіцист Микола Греч, поет Федір Тютчев написали свої заперечення. Російське посольство в Парижі натякало міністерству закордонних справ у Петербурзі, що слід залучити до цієї справи Бальзака, який саме подорожував Росією. Для цього планувалося використати "потребу Бальзака в грошах." Однак у Петербурзі Бальзака приймали значно гірше ніж маркіза. Сам Бальзак казав, що він отримав ляпаса, який би варто було дати Кюстінові.
Маркіз де Кюстін помер у 1857 році. Попри численні пропозиції написати про "справжню Росію", своїм поглядам не зрадив.
5 
1
Коментарі
41