3 травня минає 360 років з дня смерті одного з найвидатніших українських діячів Речі Посполитої Адама Кисіля. Каштелян, воєвода і сенатор, він лишався в першу чергу дипломатом, що і зробило його постать суперечливою ще за життя. Про цілі, переживання й розчарування Адама Кисіля в інтерв'ю Gazeta.ua розповів відомий історик, дослідник його життя Франк Сисин.
Про Адама Кисіля зараз мало згадують, хоча для свого часу він був ключовою постаттю в українській історії. Чи справді він був таким впливовим?
- Адам Кисіль був надзвичайно впливовим як сенатор в Речі Посполитій. Цю посаду отримав 1641 року, перед тим гарно зарекомендувавши себе на службі у коронному війську та у війнах з Османською імперією, Швецією, Московією.
Він походив зі старовинної, проте не магнатської, волинської родини. Освіту здобув у Замойській академії – одному з перших вищих навчальних закладів Центрально-Східної Європи. Велику кар'єру зробив у 20-40 роках 17 сторіччя головним чином завдяки своїм парламентарним і ораторським здібностям. А був він знаним промовцем. Цікаво, що й помер він 1653 року під час дебатів.
Спершу був каштеляном Чернігівського воєводства, при тому, що сам був з Волині. Чернігівське воєводство було проблемними землями, адже створене внаслідок війни між Річчю Посполитою і Московією у 1630-х років. У тому протистояння Річ Посполита виграла, а на новоприєднаних землях організували воєводства. Киселю довелося адаптовувати Чернігівщину до річпосполитського управління, у чому він добре себе зарекомендував. Він дбав про заселення чернігівських земель, був дуже діяльним у 30-х роках XVII сторіччя. Потім Кисіль був ще каштеляном київським і воєводою брацлавським.
У Речі Посполитій Кисіль представляв русинів, як у той час називали українців і білорусів, адже був православного віровизнання. Певний час був уніатом, але дуже скоро повернувся до православної церкви. Кисіль мав дві головні ролі. Він фактично був посередником між владою, сенатом й королем, і русинським народом ((українським-білоруським)). 1629 року ще будучи молодим урядовцем, Кисіль був представником короля Сигізмунда III на церковному соборі в Києві. Той собор мав на меті примирити православних та уніатів, посередником у чому мав бути Кисіль. Існує також думка, що переважно завдяки Киселеві Софіївський собор у Києві повернули православним.
По-друге, він був посередником між козаччиною і польським урядом. Ще під час козацьких повстань 1637-38 років Кисіль вів переговори з повсталими козацькими ватажками, і відіграв не останню роль у забезпеченні „золотого десятиліття спокою" – миру, який зрештою завершився повстанням Хмельницького. Тому, головним чином, його впливовість зросла через дану роль посередника.
Тобто можна сказати, що Хмельниччина піднесла Кисіля?
- Часи повстання Богдана Хмельницького були трагічними для нього. Він уявляв справи руського народу і час, коли він був також прихильником польської державності й тогочасної політичної структури. В 40-х роках 17 були неодноразові спроби дійти до компромісу між православною церквою на чолі з митрополитом Петром Могилою і католицькою церквою. Крім того, Адам Кисіль співпрацював з королем Владиславом ІV, часто доповідаючи йому особисто, оминаючи інших сенаторів. Той хотів провести війну проти Туреччини разом з Венецією і мав надію, що козаки йому допоможуть. На цьому ґрунті між королем та польською магнатерією і сеймом були напружені відносини. Таким чином, Адам Кисіль, здійснюючи таке посередництво, фактично суперечив волі магнатів. Тож з Козаччиною у Речі Посполитій були складні пертурбації – шляхта не хотіла урівнювати козаків у правах з собою, а з іншого боку, вбачали у них ефективну військову силу.
Адам Кисіль закликав шляхту тверезо оцінити можливі наслідки війни. Він писав про козаків Хмельницького: „...це справа не з тою древньою Руссю, що тільки луками та рогатинами, але з жорстоким, огнистим військом, котрого собі так мусимо пропорцію рахувати, що на одну голову кожного з нас стане тисяча голів хлопських зі стрільбою".
А вже наприкінці 1647 року, коли Богдан Хмельницький почав повстання, Кисіль був прихильником планів короля Владислава, був королівським представником (комісаром) на переговорах з гетьманом. Однак король помер на початку наступного року. Успіх Великого повстання багато чим завдячує відсутністю короля, адже Річ Посполита мала обрати нового. У цей період – в 1648-49 роках – Кисіль дуже хотів дійти компромісу з козаками. Він обирав так звану сторону канцлера Єжи Оссолінського, який був рупором ідеї політики примирення задля ефективної війни з Туреччиною.
В той же час, як землевласник, Адам Кисіль виступав проти соціальних зміг, які несло повстання. Адже відомо, що у його власності були чималі маєтки на Волині, Чернігівщині та Київщині.
На додачу, князь Ярема Вишневецький був його великим ворогом. Він також є знаковою для української історії постаттю. У Львівському літописі є дуже цікаві цитати, що він „з русина ляхом зостав" – це значить, що перейшов у римо-католицтво, хоча походив зі старої русинської родини. Як то кажуть, серед князів він був „важнішим". Вишневецький прагнув вести війну проти Хмельницького до кінця. Кисіль же був пов'язаний з Оссолинським і виконував роль посередника.
В той самий час релігійна і національна ненависть у Речі Посполитій наростала. Кисіль опинився в епіцентрі, бо це напруження було великою мірою спрямоване проти нього. Польська сторона через те, що Кисіль був православним русином, не вважала його лояльним до Речі Посполитої. А Хмельницький з козаками також осудили Кисіля. Є красномовна цитата козацького полковника Филона Джалалія: "І ти, Киселю, кость од костей наших, відщепився І пристаєш з Ляхами!".
Сам Кисіль говорив не раз, що хоча був русином, одночасно був і сенатором, а відповідно був лояльним до Речі Посполитої. Свою книгу я назвав „Між Польщею та Україною: дилема Адама Кисіля". Думаю, це є дуже вдалим окресленням ситуації. Йому так і не вдалося досягти згоди між козаками і політичним суспільством Речі Посполитої – завелика була напруга. А з часом і Кисіль втратив значення, хоча як воєвода київський він був при справах аж до смерті у 1653 році.
Чи дійшли свідчення про те як сам Кисіль оцінював власну роль?
- Кисіль славився як чудовий промовець. Збереглося багато його промов і листів. Дуже рідко буває, коли до істориків доходить стільки документів від однієї особи 17 сторіччя. Тому ми знаємо що Кисіль думав. Не раз він висловлювався, що „і від поляків я маю біду, і від своїх – русинів – також".
Красномовними є слова, які папський нунцій сказав польському королеві через два тижні по смерті Кисіля: „Він жив так, що не можна було довести його вини — тільки завжди був під підозрою і всіма своїми виправданнями не міг змусити вірити в його щирість. Він був греко-руської віри, хвалив римсько-католицьку віру і спротивлявся унії. Похоронну службу по ньому правили в православних та католицьких храмах".
Адам Кисіль прагнув повернути лад, що існував на українських землях перед Хмельниччиною, коли шляхта була панівною. Але хотів значно більшого впливу надати руській православній шляхті, до якої сам належав. Як я написав у своїй книжці, Кисіль був останній великий представник тієї старої української еліти. Він хотів створити в тій структурі місце для козаччини. З часом, коли Хмельницький прагнув створити державу на тих землях, були припущення, що Кисіль сам хотів стати її головою, хоча доказів цього ми не маємо.
Кисіль усвідомлював, що у Речі Посполитій багато хто не розумів необхідності досягнути згоди з козаками. Він мав багато особистих зустрічей з Хмельницьким. На першій з них, коли Кисіль був у ролі посла польської держави, Хмельницький пропонував йому обрати бік козаків. Але сенатор все-таки повернувся до шляхти, очевидно, з багатьох причин.
Крім того, Кисіль був великим меценатом. На жаль, багато спонсорованих ним церков і монастирів пізніше були знищені. Лишається Свято-Успенська церква у селі Низкиничі Волинської області, де він народився і похований. Незадовго до смерті Кисіль заснував тут православний монастир. Також він сприяв книгодрукуванню, тому багато книжок були присвячені Киселю.
Чи багато відомо про повсякденне життя Адама Кисіля?
- Він мав дуже серйозну хворобу – подагру і чигару, як її називали в тих часах. Це хвороба крові, через яку Кисіль не міг довго стояти. Як ми сьогодні розуміємо, виконувати усі свої місії йому було надзвичайно важко, він мав відчувати великий біль, через який часом не міг навіть писати.
Під час посольства до Москви у 1647 році сталося загострення хвороби, він не міг стояти. А московські вельможі й дипломати вимагали від нього вистоювати усі церковні служби перед царем.
Сьогодні ми можемо говорити щось достеменно про Адама Кисіля як про людину?
- Збереглися чудові листи, написані після смерті його брата Миколая. Вони передають всю скорботу втрати. Брат був молодшим від нього.
Існує версія, що Адам Кисіль похований в одній труні зі своїм братом. Чи це правда?
- Труна справді була підготована для брата, але немає точних доказів, що обоє були там поховані разом. Існує версія, що тільки Адам був похований там. До 1970-x років, труна зберігалась в церкві в Низкиничах. Коли я збирав дані для книжки про Кисіля у 70-х роках минулого сторіччя, мені не дозволяли працювати в усіх архівах і бібліотеках Радянського Союзу. Головні матеріали я збирав у Кракові й Варшаві i, на щастя, багато зібрав. На той час я мав добрі зв'язки з професором Олександром Цинкaловським, який сам походив з Волині, жив у Кракові, а у міжвоєнні часи працював у музеї митрополита Шептицького. Я дуже хотів дізнатися про поховання Кисіля. Сестра Цинкaловського у Володимирі зорганізувала фотографію труни. Те фото видане у моїй монографії. На оригіналі, поруч iз труною стоїть старша жінка зi свічкою, тому у виданні я змушений був „замастити" її обличчя, бо за радянських часів це могло зчинити їй труднощів.
Пізніше я чув, що місцеві комсомольці вивезли і розбили гробницю Кисіля. А щодо костей, то коли я був у Низкиничах, то один монах показав мені їх. Але чи є то скелет Адама Кисіля, я сам не знаю досі.
Однак, дуже важливо, що церква і надгробний пам'ятник у Низкиничах збережені, хоча я чув, що потребують ремонту. Ми маємо небагато могил видатних діячів домодерної України, які дійшли до нашого часу. Останки Хмельницького польські війська, коли зайняли Суботів, знищили. Рід Мазепи ми також втратили. А ось рід Кисіля – однієї з найважливіших, цікавих і складних постатей української історії, - ми маємо церкву з родовою усипальницею.
Князь Альбрехт Радзивілл у своєму щоденнику писав про смерть Адама Кисіля, що його кончина лишилася непоміченою, адже до кінця життя він залишився прихильником компромісу, а тоді на компроміс король йти не збирався.
Прямих нащадків Адамa Кисіля немає, оскільки він не мав дітей. Але сам рід був доволі розгалуженим, тому, звісно, непрямі нащадки живуть і нині. Дружина Кисіля, Анастасія, зробила замовлення, щоб на його надгробку був уривок з поезії Лазаря Барановича. Там є зворушуюче слово дружини про свого чоловіка:
"Перехожий! Зупинися, читай. Цей мармур говорить про славного потомка роду Светольда, славу і опору держави — Адама з Брусилова Кисіля, що був каштеляном чернігівським, потім воєводою брацлавським і київським, мужа, що відзначився у боях твердістю та далекоглядністю… Плач про втрату цього знаменитого мужа, котрого оплакую разом із його достойними громадянами, хай буде пам'ятником тобі… 3 травня 1653 року. Смерть прийшла на 53-му році життя. Прощавай…"
2 
1
Коментарі
30