"Я каліка (інвалід), б'юся в той час, коли багато сильних і здорових людей в світі навіть не вірять, що така боротьба взагалі можлива. Я хочу, щоб світ знав, що визвольна боротьба триває, що українці б'ються. Така моя думка, думка рядового підпільника", - пише зі своєї криївки художник Ніл Хасевич у квітні 1950-го.
Хоча рядовим він не був. Ще у 1935-му Хасевич стає членом Волинського українського об'єднання. Особисто знайомиться зі Степаном Бандерою та входить до центрального і крайового проводів ОУН.
У 1941 році в Дюксин, де Хасевич працює мировим суддею, входять нацисти. Вони відразу починають підвищувати податки, а потім і повністю спалюють село. Це змушує художника піти у квітні 1943 року у підпілля. З тих пір життя Ніла Хасевича пов'язане з підпільною боротьбою у криївках.
Криївками називають військово-оборонні та господарські споруди Української Повстанської Армії під землею. Найбільше їх будують під час війни з каральними органами. Особливо увагу приділяють безпеці криївок. Від цього залежить життя повстанців. Це чудово розуміє і Хасевич.
"Керуюсь тільки бажанням не допустити розконспірації території та криївки, щоб убезпечити людей. Ви легкодумно поставилися до вимог конспірації. Ви, всупереч здоровим міркуванням, направили у криївку всю свою орду, чим розконспірували її перед всіма ними і місце криївки", - пише художник у листі до В. Троцюка (Буйного) у січні 1952-го. У цьому ж листі він обурюється, що Троцюк змусив його покинути вже насиджене місце і переїхати у нову криївку.
Побутові умови життя повстанців у криївках дуже складні. "Минув тиждень, як я зайшла в бункер, так ще і не виходила. Бункер маскувався зверху, і не можна було його відкрити, поки не повернуться хлопці. Я стала щораз більше нудитися. Вже так важко було сидіти у тім маленькім ящику, що, якби могла розсадила його", - згадує Марія Савчин "Марічка", дружина провідника Василя Галаси – "Орлана".
Через підтримку місцевих мешканців питання про харчі для повстанців не стоїть дуже гостро. "Давали все, і смажене, й печене, й тістечка, і хліб і т. ін. А дівчата плели рукавички, шкарпетки, хустинки з написами "Від Галі", "Дорогим повстанцям", "Дорогим друзям", "Борцям за Україну", - пригадує повстанець Петро Касінчук із Тернопільщини.
Однак у своїй більшості повстанці задовольняються сухим пайком. Гарячої їжі можуть поїсти у селах. У їхньому раціоні дуже мало овочів і фруктів. Через це багато хто хворіє на цингу. Вона розвивається при недостатньому надходженні вітаміну С з їжею. Шкіра стає блідою, сухою, шорсткою, ясна спочатку бліді, згодом червоніють, набрякають, починають кровоточити. На п'ятий рік підпільного життя Ніл Хасевич втрачає зуби.
"В одному з попередніх листів Ви згадували, що маєте нагоду поправити зуби. На всякий випадок висилаю Вам сьогодні дві золоті п'ятирублівки, може вони пригодяться при цій роботі, а якщо маєте інший матеріял до направи зубів, тоді вислані Вам дві п'ятирублівки зверніть знову до організаційного депозиту", - пише у листі до Хасевича один з провідників УПА Микола Козак ("Смок") у листопаді 1948-го.
Для роботи Хасевичу були необхідні папір, олівці, дошки. Про це згадує Віра Наглюк-Шарко з села Старожуки. В клуні їхньої садиби повстанці викопали криївку. В ній оселилися Василь Галаса - "Орлан" з дружиною "Марічкою" - Марією Савчин. Вона мала зв'язок з Нілом Хасевичем: "Туди в криївку, що в Сухівцях, передавали друковані папери. Друкувала їх "Марічка". Це все добре пам'ятає старша сестра Тоня, яка залишалася з нами, коли мама ходила до Рівного по хліб. Мама теж допомагала, чим могла. У Рівному купляла олівці, графіт, папір. І все це передавали Нілу Хасевичу."
Про матеріали для художника дбають й інші керівники УПА. Зокрема, Микола Козак у своєму листі пише: "Згадуєте в листі, що до гумової печатки буде потрібний туш до печаток потрійного кольору. Прошу написати мені, які саме кольори тушу будуть Вам потрібні, бо я також в себе тушу не маю і мушу поробити заходи, щоби його дістати. Синьої фарби у мене іншої немає, тільки та, яку я Вам вислав. На жаль, як пишете, вона Вам мало пригодиться".
На початку 1950-х Ніл Хасевич постійно скаржиться на нестачу коштів. У січні 1952-го у листі до "Буйного" він просить прислати гроші на харчі. За словами художника, грошей у нього вистачить до квітня. Троцюк відповідає на лист Хасевича через місяць, у лютому 1952-го. У своєму листі обіцяє передати гроші та необхідні матеріали весною.
При переїзді на нову криївку Ніл Хасевич залишає на попередній криївці свою друкарську машинку. У листі до "Буйного" він просить повернути її: "У Вас залишилася моя машина і деякі журнали. Прошу передати їх разом з обіцяним папером і копіркою за першої ж нагоди. Машинка потрібна мені зараз. Папір і копірку я в запасі не маю і ніде дістати не зможу, також, якщо можете, надішліть мені хоча б півпачки".
Побоювання Ніла Хасевича щодо можливої розкоспірації виявилися виправданими. Наприкінці лютого 1952-го органи виходять на слід Хасевича. Їм вдається викрити криївку "Буйного". Тут вони вони знаходять зашифровані листи. "Заготували для вас 5 кілограмів паперу, вишневе дерево", - говориться одній з записок. Кадебісти відразу розуміють, кому адресоване це послання. Викриття Хасевича стає лише питанням часу.
Кадебісти припускали, що підпільники могли переховуватися в господарстві Лавріна Стацюка. О 6.30 ранку вони затримали його дружину Єфросинію. На допиті жінка тривалий час вперто заперечувала наявність у її господарстві криївки. Але у результаті психологічного тиску вимушена була розповісти, що в її клуні є криївка, де переховуються троє бандерівців, серед яких один не має однієї ноги.
Про цей день також згадує парторг Домбровський. Вони захопили власника садиби Лавріна Стацюка, на подвір'ї якого знаходилася криївка. Вхід у неї був добре замаскований і помітити її було неможливо. Однак шляхом погроз кабедістам вдалося вмовити Стацюка показати вхід до криївки. Потім чекісти кинули у бункер кілька гранат і вистрілили з ракети. Домбровський згадує: "Я бачив бункер зсередини. Стеля схрону була обшита дубовими дошками (штук шість). Точно такі були використані для і для будівництва хліва Стацюка. Були теж наклеєні шпалери синього кольору з квітковим візерунком". Через деякий час вони почали витягувати звідти тіла і речі. Першим витягнули тіло Ніла Хасевича. Потім і його товаришів В'ячеслав Антонюка, псевдо "Матвій", та Антона "Гната" Мельничука.
13 (25 листопада) 1905-го - Ніл Хасевич народився у родині псаломщика Антона Хасевича та його дружини Феодотії. У родині було ще двоє синів - Анатолій та Федір. Ніл був середнім. Окрім хисту до малювання, мав ще й хороший голос
1918-го - повертаючись із Рівного, на дережнянському залізничному переїзді Ніл з матір'ю потрапили під потяг. Мати загинула, а він втратив ногу. Протез для ноги Ніл змайстрував собі сам.
1925-го - здав екстерном іспит і отримав атестат Рівненської гімназії. Після цього ще рік працював у майстерні іконописця.
1926-го - продовжує навчання у Варшавській Академії прикладних мистецтв. Навчався у професорів братів Катарбінських, графіки— у професора Владислава Скочиляса. Ще під час навчання мав чимало міжнародних нагород, а його графічні твори експонувалися майже на 40 виставках у Варшаві, Львові, Празі, Берліні, Чикаго й інших містах світу.
1927-го - був одним із засновників українського мистецького гуртка "Спокій" у Варшаві. Його головою обраний художник Петро Мегик. За 12 років своєї діяльності гурток влаштував 13 мистецьких виставок.
1935-го - Ніл Хасевич стає активним громадським та політичним діячем, членом Волинського Українського Об'єднання. Був делегатом крайового з'їзду ВУО 1935-го в Луцьку.
Квітень 1943-го - на підпільній роботі. Саме у цей час починають формуватися загони УПА. Відомий під псевдами Бей, Зот, Левко, Рибалка, 333, Старий, Джміль. Найпоширеніше - Бей-Зот, або просто Зот.
4 березня 1952-го - Ніл Хасевич загинув у криївці в селі Сухівці, приблизно на півдорозі між Рівним і Луцьком.
У 1945 році Ніл Хасевич намалював портрет 21-річної Жені (Євгенії Юхимюк). Серед повстанців вона була відома під псевдо "Марта". Вважається, що Хасевич був безнадійно закоханий у неї. "Марта" була нареченою одного з бойових командирів УПА "Північ". Трагічно загинула у 1947 році.
У своїх листах Ніл Хасевич згадує також про Марійку Дмитренко. Її справжнє імя - Богдана Світлик. Вона керувала Львівським міським жіночим проводом ОУН. Її чоловік Зенон Литвинко також брав участь у підпільній роботі. Вступив в лави дивізії "Галичина". У 1942 році загинув під Бродами. Хасевич високо цінував оповідання Світлик "Учителька". "Дуже шкода, що автор її так передчасно загинула (Богдана Світлик загинула 29 грудня 1948 року біля села Либохора на Львівщині. - "Газета по-українськи"). Вона мала величезний письменницький талант.
Про це характерно говорять кілька прекрасно замальованих образів і сценок в "Вчительці", - пише Ніл Хасевич в лютому 1950 року у листі до свого товариша.
4388 кілокалорій становила енергетична цінність харчів, що їх споживав повстанець восени 1944 року. Згідно з нормами, стрільці щоденно повинні були споживати 207 грамів білків, 100 грамів жирів та 600 грамів вуглеводів. Це перевищує сучасні вимоги до харчування людей, зайнятих на фізичних роботах.
2 
1
Коментарі