"З нею, не з Теєю, а з нею повинен бути я - раптом осяває мене! Вона мовчить, я теж. Вона дивиться - о, її очі! - я теж. Ми ніби знайомі вже багато років, і вона знає про мене все: моє дитинство, мою теперішнє життя, і що зі мною буде; неначе завжди спостерігала за мною, була десь поруч, хоча я бачив її вперше. І я зрозумів: це моя дружина. На блідому обличчі сяють очі. Великі, опуклі, чорні! Це мої очі, моя душа. Тея вмить стала мені чужою і байдужою. Я увійшов у новий будинок, і він став моїм назавжди", - так у своїх спогадах описує зустріч зі своєї дружиною художник Марк Шагал.
22-річий юнак з білоруського Вітебська у той час вивчав малювання у Петербурзі, відвідуючи Рисувальну школу, яку очолював Микола Реріх. Талановитий єврейський художник дуже швидко стає своїм у колі петербурзької богеми. Разом з ним малювання вивчала і його землячка Тея Брахман. Саме вона й знайомить свого друга Марка з Беллою. Це сталося восени 1909 року, коли художник перебував у Вітебську. Одним похмурий осінній день змінив життя художника. Відтепер у його житті була лише одна жінка – Белла.
Проте у 1911 році Марк Шагал раптово зникає і подає про себе знати аж у Парижі. Белла залишилася у Вітебську чекати Марка, який не поспішав повертатися на батьківщину.
Париж Шагал назвав "другим Вітебськом" і жив у знаменитому гуртожитку богеми у Монпарнасі. Тут він швидко зійшовся з художниками авангардистами. Хоча у цей час в його творчості відчувається вплив інших художніх стилів, проте Шагал навіть у творчості залишається вітебським євреєм – він часто малює дерев'яні будиночки та єврейські типажі рідного міста.
1914 рік був переломний у житті художника – у Берліні була організована його перша виставка, але перед нею він їде у Вітебськ на весілля сестри. Однак він не знав, що тут його чекає його Белла.
Белла Розенфельд походила з багатої єврейської родини – вона була 8 дитиною в родині багатого єврейського ювеліра. Не зважаючи на це, вона здобула чудову освіту – навчалася в школі Герьє в Москві, цікавилася історією та мистецтвом.
Свою першу зустріч з Марком Белла описала так: "Я не смію підняти очі і зустріти його погляд. Його очі зеленувато-сірі, кольору неба і води. Я пливу в них, як у річці".
25 липня 1915 року Белла і Марк одружилися. Через рік у них народилася донька Іда. Цей фактор змусив Шагала затриматися у Росії ще на кілька років.
Коли розпочалася революція, художник з ентузіазмом сприйняв її, називаючи "новою античністю". Художник навіть видавав декрети такого змісту: "Всім особам та установам, що мають мольберти, пропонується передати такі у тимчасове розпорядження Художньої комісії для прикрашання Вітебська до першої річниці Жовтневої революції". Будинки були розмальовані білим кольором, а вулицями міста ходили люди з плакатами "Хай живе революція слів та звуків!".
У той же час дружина художника Белла змушена була продати всі свої коштовності для того, щоб не померти в голоду, який панував в той час у країні.
Однак зачарування революцією у Шагала тривало недовго – на початку 1920-х років він виїжджає спершу до Литви, а звідти через Берлін – до Парижа. Тут минає найкраща пора особистого і творчого життя художника – він і Белла живуть душа в душу. Разом з нею Шагал відчував якусь особливу легкість, йому хотілося літати. Це все відображається в картинах художника, а також – у віршах.
В історії світового мистецтва вже не раз траплялося, що великий художник був ще поетом. Найяскравіший приклад – Мікеланджело, який писав сонети на зворотному боці своїх картонів. Вірші мовою ідиш писав і Шагал. Більшість віршів він присвячував Беллі.
Я пам'ятаю: ніч, і поруч ти,
і в перший раз до тебе приліг я,
і погасили ми Місяць,
і свічок полум'я заструменіло,
і лише до тебе моя прагнула
любов, тебе обравши одну.
І стала ти дружиною моєю
на роки довгі. Найсолодшою.
Доньку подарувала - дар рідкісний
в найзнаменніший день ...
У 1941 році подружжя Шагалів змушене було покинути Францію, яку окупували нацисти. До Нью-Йорка Шагали прибули 23 червня 1941 року, через день після того, як Гітлер напав на Радянський Союз. Так настав новий етап у творчості художника – він дуже тонко відчував те, що відбувається у світі, на його картинах того часу переважно пожежі та катастрофи.
Проте найбільша катастрофа чекала його попереду. У 1944 році Шагал вирішив повернутися до Парижа, який нарешті звільнили від німецької окупації. Але 2 вересня 1944 року майже перед від'їздом з Нью-Йорка у місцевій лікарні від зараження крові помирає найбільше кохання Шагала – його дружина Белла.
Після цього у житті Шагала були й інші жінки, але Белла була єдиною жінкою, яку художник кохав по-справжньому, якій присвячував картини і вірші:
До четвертої річниці смерті
За тобою твоя біла сукня сумує,
в'януть квіти, що зірвати я не міг.
По надгорбку рука моя ніжно ковзає,
і вже я сам ціпенію як мох.
Сам Шагал пережив свою дружину на 40 років і помер 28 березня 1985 року у Франції.
Шагал – Вітебську
Ще однією особливою любов Марка Шагала було його рідне місто Вітебськ. Дізнавшись у Нью-Йорку про те, що Вітебськ окупували нацисти, Шагал написав: "Давно, моє улюблене місто, я тебе не бачив, не впирався на твої паркани. ... Я не жив з тобою, але не було жодної моєї картини, яка б не відображала твою радість і печаль. Ворогові мало було міста на моїх картинах, які він покрамсав, як міг. Його "доктори філософії", які про мене писали "глибокі" слова, тепер прийшли до тебе, моє місто, скинути моїх братів з високого моста в Двіну, стріляти, палити, спостерігати з кривими посмішками у свої моноклі ..."
Покинувши Вітебськ на початку 1920-х років, художник більше сюди не повертався. У нього була можливість відвідати рідне місто у середині 1970-х років під час візиту до СРСР, проте він відмовився зі словами, що Вітебськ уже не той.
4 
1
Коментарі